Чому ангельська воля сильніше людської і як полюбити понеділки
Вічний помічник і захисник.Якось святитель Іосаф (Бєлгородський) зустрів старця, який жив більше 100 років. На питання – в чому секрет його довголіття, старець зі сльозами промовив: "Я не можу померти! Я прокляв ангела-хранителя". Виявилося, що перш старець був священиком. І в Петрів піст поміщик, який запізнився на літургію, наказав відслужити літургію повторно заради нього. Священик не має права служити дві літургії в день на одному престолі. Тому ангелхранітель сказав: "Не роби цього, а то будеш проклятий!". На що священик відповів ангелу: "Будеш ти сам проклятий!", І відслужив друге літургію для поміщика. Іосаф став питати – де ж той храм, в якому ти відслужив другий літургію?
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво – це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов’язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця… Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми “Наталка Полтавка” цю “несправедливість” нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п’єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
“Наталка Полтавка”, як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
