Людина завжди прагне мати гармонію в своєму житті, бути щасливою. Все має бути досконало. Не можна зупинятися на досягненому, варто завжди прагнути більшого та бути впевненим у своїх власних силах. Треба пізнавати себе, працювати над своїми вадами та скоєними помилками. Якби не було б в людському житті горя, то не було б і радості. Радість в життя людини завжди приходить у час перемоги. Людська вада – це егоїзм. Людину з такою рисою характеру завжди будуть обманювати, зраджувати, не будуть прислухатися до її порад. Тому найголовніше – це взаєморозуміння людей. Якщо ти хочеш, щоб до тебе добре відносились, то і відповідно стався до інших. В такому випадку вони відповідатимуть тобі взаємністю. Я хочу бути для кожної людини хорошим співрозмовником і вміти підтримати будь-кого в важку для нього хвилину. Без праці над собою та значних старань не можливо цього досягнути. Тому я намагаюся працювати над помилками та ставитися до оточуючих так, якби хотів, щоб вони ставилися до мене. Виходить це мені чи ні, судити важко. Гадаю, про це мають сказати мої співрозмовники, друзі та рідні.
Объяснение:
цитати точно навести не можу, але сподіваюся це тобі
дуже розумний, талановитий художник і відмінник юлько ващук неймовірно самотній. і ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.
у юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг славко беркута водночас є в очах юлька ворогом, якому юлько мститься підлістю за те, що вважаю славкове життя надто простим порівняно зі своїм. і цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. спочатку юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а юлько опиняється в міліції, хлопець називається славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.
в якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.
опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. якщо, звісно, життя не ламає їх раніше… чи знайде цей єдиний правильний шлях юлько? цю відповідь авторка залишає за кадром. але я сподіваюся, що таки знайде.
