Наведіть приклади епічних творів українських письменників?​

«Джури козака Швайки» головні герої Пилип Швайка Василь Байлемів Мацик Левко Заярний Володко Кривопичко Лесь Одуд Тиміш Перепічка Штефан Вирвизуб Демко Дурна Сила дід Кібчик Всі ці козаки задерикуваті й гордовиті, але дружні й щирі, віддані й відкриті, прагнуть не здійснювати подви­гів, а бути на своєму місці, при ділі, «що в тебе Богом закладено, віддати добрим людям» Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона за­свідчує глибоку людяність і справедливість на­ших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і ці­литель, який знає таємниці минулого й май­бутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудову­ вати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чи­ сте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм

По моему получается

Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звукпавутинки)

Присвячую цю повість

трав’яним коникам, хрущам,

тихому дощеві, замуленій річечці –

найбільшим чудесам світу,

які ми відкриваємо в дитинстві

В.Близнець

Талановитий український письменник В. Близнець, безумовно, був дитячим письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим.

Детально пам’ятаючи все з дитинства Віктор Близнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своє щасливе дитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: я належу до того покоління, якому дістався шматочок безмежно радісного довоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, і безмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутнього митця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали з хлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.

Всеукраїнська слова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звук павутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.

Головний герой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світ населений дивними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.

Проте таке світобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Він не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) – як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння, самозречення.

В своїй повісті автор показує, що і серед дорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячоїздатності бачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до баби Сірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часи життя в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило в дорослій людині дитяче сприйняття світу?

В. Близнець розуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше – життя і смерть, правду і кривду, любов і ненависть...

З неприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумні слова: «Так, ти забудеш мене... У мене друзів багато було, вони повиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. І коли я приходжу до них у гості, вони дивляться на мене сонними очима і не впізнають». Цими рядками автор закликає бути більш людяним, цінувати життя, воно таке швидкоплинне.

Світ для героїв Близнеця – Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вони живі. Вони мають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а і горить-палає вогнем, реагує на все щиро та безпосередньо. «Звук павутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінувати їх, вміти помітити, відкрити для себе.

Автор також і нас, читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприймати світ незвичайним і гарним, кольоровим. Цим повість В. Близнеця споріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймо вмерти в нашій душі звуку павутинки!

Безумовно, всі герої твору – добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все те найкраще, що мали вони у душах і серцях!