Микола Васильович Гоголь народився в Україні. Усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.
Кожна людина тлумачить слово «щастя» по-своєму. Для когось щастя — це достаток, багатство, а для іншого — велика дружна родина, для декого — успіх і повага інших, ще хтось бачить щастя в улюбленій роботі або популярності. Все ж я вважаю, що ми не народжуємось щасливими, але нам дається Богом величезний шанс оте щастя вибороти, тому недарма в народі говорять, що «людина творець свого щастя». Мабуть, про це і думав Іван Котляревський, коли писав свою неперевершену «Наталку Полтавку». Саме головна героїня цієї драми змогла перемогти, перебороти всі грандіозні перешкоди і все ж отримати головний подарунок — право на щастя.
Найбільшим щастям для Наталки було її кохання до свого обранця Петра. Тому саме ця сила любові й відданості єдиній людині протягом довгих років допомагала Наталці знищувати на своєму шляху усі, як іноді здавалося, нездоланні перешкоди. Полтавка цінує свою гідність і право на чесне ім’я, тому виважено й ввічливо відмовляє усім своїм залицяльникам, можливим майбутнім нареченим. Від своїх принципів Наталка не відмовляється навіть перед дуже привабливою пропозицією: дівчина відмовляється від заможного пана возного, який готовий дати юначці багате життя без жодних обмежень і утисків. Вона відмовляється від достатку і розкоші, бо знає, що навіть величезні гроші не зроблять її щасливою без любого Петра. Тому в найскрутніших ситуаціях Наталка Котляревського демонструє свій розум і винахідливість, усіма силами намагається зберегти свою дівочу гідність і незалежність, тим самим і веде свою затяту боротьбу за можливість бути щасливою поруч з коханим. Оця впевненість і впертість Наталки все ж до вибороти їй оте бажане щастя. Так, вона нарешті зустрілась з Петром і, сподіваюсь, їхнє спільне майбутнє склалось так, як і мріяла дівчина.
