Відповідь:Котляревський близько стояв до життєдайних джерел народного гумору і сатири. Звідси – характерні для поеми найрізноманітніші комічні ситуації, неповторний гротеск, уїдлива гіпербола, з їх типовим українським національним колоритом. Читач нестримно сміється над хабарником Нептуном, над тупим держимордою Зевсом, над «сучою дочкою» Юноною, над «старим скупиндею» Латином, який «дрижав, як Каїн за алтин», над «обточеним, як огірок» Турном… Люди і боги хлищуть горілку, сваряться, б’ються… «Грубі» сцени слідують одна за одною. Можна відзначити певну фривольність в окремих сценах, натуралізм деяких образів, місцями – веселу неохайність. Але який це щирий, непідробний комізм, який іскристий дотеп! Поет живописує сміливими мазками, контрасними барвами, в його картинах відчувається велика сила художнього узагальнення, життєва реальна основа. Щедрою рукою великого майстра розкидано влучні афоризми, кмітлив барвисті деталі.
В «Енеїді» Котляревський творчо використовує різноманітні мовно-стилістичні засоби народної творчості і цим досягає своєрідного стилю своєї неповторної поеми. Письменник невичерпний у своїх живописних барвах. Він кохається, зокрема, в соковитих епітетах. Його Дідона «розумна пані і моторна», «трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита…»; Ентелл «був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий».
Пояснення:
Крити́чний реалі́зм — термін, яким в радянському літературознавстві позначався реалізм XIX сторіччя. Прикметник «критичний» був запроваджений Максимом Горьким для «обґрунтування» появи нового стилю — так званого «соціалістичного реалізму», засновником якого вважали самого Горького.
Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.
Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.
