б проживання Софійки із 7в

Образ  петра шраменка «чорна рада»  петро  — «орел не козак». він до того гарний, що красуня леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». мужність, хоробрість шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… у ту пам’ятну ніч, коли кирило тур викрав лесю, петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.  характеристика образу петра шраменка «чорна рада»  портрет і зовнішність  петра шраменка — дужий, молодий козак; — «орел не козак»; — привабливий.  риси характеру  петра шраменка — чесний і сміливий; — відважний і благородний; — вірний і добрий; — здатний щиро кохати; — «добрий син і щирий козак».  особливості вдачі петра шраменка — батько-авторитет; —  звик коритися моралі та закону; — ніхто не скаже про нього лихого слова. шрам вірним сподвижником сомка зображено  паволоцького полковника й попа шрама,  палкого поборника об’єднання україни. йому відведено в романі багато місця, й саме через образ шрама п. куліш найповніше розкриває свої погляди.    шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. є до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). мужньо веде себе шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “що, тебе господь сотворив із самого заліза? ” паволоцький полковник шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. заради незалежностi україни шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. вiн їде до якима сомка, щоб словом i дiлом йому в цiй справi – “ всю україну до однiєї булави”. шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою українi. навiть стосовно єдиного сина петра, якому божий чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть україни, що ось розiдрали надвоє” .    i загинув шрам теж за україну, коли, рятуючи паволоч, сам здався тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до тетері і прийняв усю вину на одного себе. і тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти” . шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.

Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально — позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.

Завдання гармонізації відноситься до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям "боротьби з природою" може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом.

Філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально — психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом’якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.