Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.
Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.
Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.
Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.
Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:
Вислухай, Боже, у щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.
Вірш Олени Теліги "Сучасникам" як моральний заповіт поетеси
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Я ще і ще раз перечитую вірш Олени Теліги "Сучасникам". Намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? Чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? Як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі...
Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "Сучасникам". А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття — Леся Українка...
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
У цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки України, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. Я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". Думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. Найважливішим для Олени Теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до Батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя Україні.
Тому вірш "Сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.
