В цьому творі розповідається про те, як після Великої Вітчизняної війни полонені німецькі солдати відбудовували невеличке українське містечко. Незважаючи на всі жахи, які довелося перенести місцевим мешканцям за роки війни, вони не мають ненависті до полонених.
Вони навіть співчувають їм, жителям містечка скоріше жаль цих німців, і тому вони намагаються хто чим до полоненим. Українці дають їм одяг і їжу, хоча й самі ще голодують. Тільки діти подекуди вороже ставляться до незваних чужинців. Але, незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бо бачать в них своїх дітей, які залишилися на їхній батьківщині. Своїм доброзичливими ставленням до жорстоких дітей із групи полонених виділяється хворий на сухоти и завжди брудний німець за ім’ям Фрідріх. Він постійно намагається розважити дітлахів, співає їм пісні, робить для них прикраси із кусочків цегли і по-усякому їх пестить.
Объяснение:
Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
