Які підтвердження дивної новини були у хлопців ?

Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець — драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай. Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого народу. Стародавнє місто Полтава в романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України переплетена із сюжетною лінією життя Марусі. Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль (як історичних, так і вигаданих), що, взяті разом, становлять історію народу. 

Образ Марусі Чурай тісно пов'язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім'ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат. 

Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, — Що помагає не вгашати духа. 

Як не співцями створені пісні? 

Без історичної пам'яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості. 

"Маруся Чурай" — це народне життя у строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї, вірування — все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба до рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.

Іван Карпенко-Карий — це один з корифеїв українського театру. Він був артистом, режисером, організатором театральної справи. Але найбільшою його заслугою в історії українського театру є драматургічна творчість. Він справді був талановитим драматургом, бо чим ще можна пояснити той факт, що більше ніж через сто років після написання його твори не втрачають своєї актуальності, є близькими і зрозумілими кожному читачеві і глядачеві, а головне — такими ж цікавими, як і століття тому.Вже під час прочитання комедії «Сто тисяч» в мене з’явилося багато міркувань з приводу цієї п’єси, зокрема її головного героя Герасима Калитки.Герасим — це сільський багатій, досить розумний і хазяйновитий. Він зумів розбагатіти в нових соціально-історичних умовах, коли велика кількість поміщиків, навпаки, збанкрутили і були змушені продавати свої маєтки. Калитка вміє вести велике господарство, він дуже працьовитий, енергійний, завзятий, вміє заощаджувати гроші. Але ці його позитивні риси в чималій мірі деформувалися, зазнали деградації, бо вони, як і всі помисли і дії Калитки, спрямовані на збагачення. Його економність переросла в жадність: він краще буде їсти несмачні страви і недобрий хліб, бо такої їжі не можна з’їсти багато. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоча саме вони своєю працею тримають його величезне господарство. Енергійність і завзятість Калитки розкриваються в діях, які підпорядковані його меті. Винахідливість Герасима доводить його до шахрайських махінацій.Його жадоба до збагачення доходить до безглуздя: він не дозволяє запрягти коней, щоб відвезти свою дружину до церкви, що знаходиться за три версти, бо « скотина гроші коштує», бо це «не по-Божому і не по-хазяйськи». Роман, син Калитки, не має ні хвилини спокою, жінка «з діжі не вилазить», наймити спини не розгинають, а Герасиму все мало. Він прагне навіть заробити на своєму кумові — вимагає від того за позичені гроші запродажню на волів. Та що вже тут казати, якщо він прагне збагатитися навіть на власному синові. Знаючи про почуття Романа до наймички Мотрі, він хоче одружити сина на дочці багатія Пузиря, бо в тої велике придане. При цьому Герасим обіцяє дати дозвіл на одруження сина з наймичкою, щоб Мотря більше старалася по господарству.Як на мене, фінал комедії є цілком справедливий. Герасим поплатився за свою жадність, за те, що гроші ставив вище за все інше — за родину, моральні цінності тощо. Він був настільки захоплений прагненням збагачення, що втратив ознаки нормальної людини, розгубив усе позитивне, що в ньому було спочатку.І, можливо, випадок із ста тисячами стане для нього уроком, як і для багатьох інших таких глитаїв.