Епіграфи на тему жіночої долі у творах Шевченка

Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.

Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.

Объяснение:

Объяснение:

Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний б життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові. Панночка — жорстока. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче. Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба. Кохання її “чудне”. Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб’язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свійхутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з “освіченої” панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці вона стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, груба та некультурна. Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою та бездушною;