Привет составить план к "Митькозавр" с 1-5 эпизод. на украинском языке

Цікаві факти про Михайла Стельмаха Народився він 24 травня 1912 року на Вінниччині в родині хлібороба. Змалечку йому прививали почуття щирості, любові та людяності. Ще з дитячих років він з жадністю поглинав усі книги, що були вдома та в місцевій бібліотеці. Навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті Михайло робить перші літературні кроки. За редакцією А. Малишка виходить його збірка «Добрий ранок». В роки Другої світової війни служив на фронті, де отримав поранення у голову та спину. Будучи списаним медкомісією у зв’язку з пораненням, він починає працювати військовим кореспондентом в газеті «За честь Батьківщини». У воєнний період зав’язується дружба з М. Рильським, який стає його наставником та прикладом для наслідування. За його до виходять дві збірки фронтових віршів — «Провесінь» та «За ясні зорі». У Михайла Стельмаха була чітка громадянська позиція – він виступав за мир. Саме тому був обраний делегатом Асамблеї ООН від України та нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Був одружений та мав трьох дітей. Михайло Стельмах має звання Героя Соціалістичної Праці. Він був депутатом Верховної Ради СРСР та академіком АН УРСР. Входив до Спілки письменників України. Окрім прози та поезії, він займався написанням п’єс та сценаріїв для фільмів.

Чи можемо ми сказати: у нас є історія, отже, ми існуємо, здійснюємося буттям на цій землі впро довж століть? Якщо так, то й історія повинна постати перед нами не просто зібранням фактів минувшини, а сповнитися національним буттям, стати реальністю, а не німим свідком подій, що відійшли у минуле. Вона повинна стати світом, в якому любимо, надіємось, сподіваємось, а не вишукуємо виправдання своєму існуванню. Але як «світ» історія не є усталеною конструкцією чи моделлю минулого, а сповнена буттєвості і як така наділена усіма харак теристиками буття. Перш за все, це вимір можливого, тобто здатності змінюватись. Точніше, вона потенційно сповнена мож ливістю і як така може «проростати» не лише в сучасному, але й майбутньому. Найбільш рельєфно це постає у вигляді сталих структур ставлення до світу, що складають підвалини нашого національного менталітету. Саме у них прихована сталість «національної фізіономії» з усіма її позитивами й негативами. Формою такої усталеності, перш за все, постає традиція, яка за своєю суттю є не чим іншим, як минулим, включеним безпосе редньо в життєві процеси сьогодення. В своїй діяльності традиція — це особливий культурний механізм передачі досвіду. Як така, вона зорієнтована на минуле як реальне у своїй смис ловій наповненості, тому, безперечно, позитивна. Саме тради ція формує цілісність та безперервну послідовність людського буття. Вона передається від покоління до покоління як зразки практичних, символічних дій, гідних наслідування.