колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші.
як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо.
саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає…
а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.
Объяснение:
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
