Людина і природа, здається що це два різних поняття, але ні. Якби не природа нас не існувало. Але якби не людина то в природі не було би стільки гарних квітів, дерев, риб та багато що.
Зараз здається що людина руйнує природу та від неї зовсім нічого не залишиться, але волонтери саджають дерева. Не тільки вони нам до , але ми тоже можемо зробити якийсь внесок у природу,
Багато хто вважає що колись природа процвітала а зараз вона не має на це зовсім ніяких спроб щоб відновитися. Можливо так вважали колись, але природо досі процвітає завдяки людині. Людина зробила великий внесок щоб ці чудові квіти на клумбі, або гарні крона дерев у парку. Це все завдяки людині.
Якщо хтось скаже що людина руйнує природу то не звертай на неї уваги, а милуйся гарними пахучими квітами та великою кроною і тінню дерев.
Відповідь:
Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.
Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
