МНОГО Твір роздум "Великі проблеми маленьких людей"

Ліричний герой Ольжича не відразу постав як цілком сформована особистість. Як і кожна людина, він пройшов певні етапи свого духовного розвитку, своєї духовної еволюції. Водночас, простежуючи еволюцію характеру ліричного героя, ми простежуємо й еволюцію характеру самого поета, адже в образі ліричного героя поет втілює свій ідейно–естетичний ідеал, свою життєву позицію, свої осяяння, думки, переживання і розуміння життєвих процесів. Вже у найраніших віршах ліричний герой О.Ольжича досить чітко окреслився у своїх ідеалах. Понад усе герой любить свою батьківщину – Україну. Ліричний герой виражає впевненість, що Україна невмируща і що він на правильному шляху. Прикметною особливістю ранніх віршів О.Ольжича у зображенні ліричного героя є мотиви “очікування”. Ліричний герой відчуває, усвідомлює свою винятковість, відчуває, що в нього є якась таємна місія, яку він покликаний виконати, проте в нього ще немає чіткого усвідомлення свого призначення. В ліриці О.Ольжича 20-30-х рр. можна виокремити два періоди, які помітно відрізняються стильовими предметно- художніми відношеннями, – період “імпресіонізму” (цикли “Камінь”, “Кремінь”, “Бронза”

Автор «Неймовірних пригод Івана Сили» О. Гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу — це пригод­ницька повість про видатну людину.

Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценіч­не ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.

На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.

«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.

Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.