Міста села річки(озера) у творі русалонька з 7в

тільки так можу. Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...          
2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 
3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть... 
4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього! 
5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 
6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав!
Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

У творі Осипа Турянського "Поза межами болю" автор піднімає відразу кілька вічних проблем людства: взаємовідносини людини і держави, людина та її доля під час війни, причини війни та амбіції правителів країн під час неї, збереження моральності і духовності у військових умовах. Досить очевидною для кожного читача є і своєрідний протест автора проти війни,в якого з одного боку війна визнається безсумівним злом, а з іншого боку ніякого виходу з цієї проблеми автором не пропонується . На тлі всьго цього, звичайно,  піднімається і питання сенсу життя людини.
Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу в полон. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми - пора року тодішніх подій була зимовою, а знчить, друзям, довелося йтийти по безжалісному морозу. Саме погодним умоваму творі відведена дуже важлива роль  - автор детально її описує і показує в якості мало не самого ворога героїв твору. складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнє життя і близьких людей. Втім всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське мясо навіть в умовах страшного голоду. Твір закінчується трагічно - в живих залишається лишеодин з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагає смерть.
Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться кожній іншій людині в будь-яких умовах. Основний сенс по Осипу Турянському - залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань в  найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках держава настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між людиною і державою,а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і теж.