Як я створюю прыкрасы з бисеру

Відповідальність – це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається у певному контексті. Деякі погляди на відповідальність у нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну чи не правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина спроможна щось змінити і вплинути на те, за що вона відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події. Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом нашого суспільства лише тоді, коли вона здатна відповідати за те, що вона робить. Людина завжди повинна відповідати за свою поведінку, за свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовою до будь яких випробувань, постійно прагнути до перемог у особистому житті. Якщо у людини немає відповідальності, у народі кажуть, що, по суті, це лише передмова, а не повноцінний член сучасного суспільства. Відповідальність – це обов’язок людини перед кимось або перед чимось. Наприклад, громадський обов’язок, совість і честь, життєва позиція та відношення до оточуючих згідно з суспільних моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою та постійно самовиховувати себе. Самовиховання також є проявом 
Багато поколінь наших предків жило та діяло за девізом «Я відповідальний за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради рідної Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись управляти літаками, а після війни – машинами і тракторами, а втративши руки не впадали у відчай і ставали видатними письменниками, художниками і іншими відомими людьми. Вдавалися їм такі подвиги, перш за все, завдяки великій відповідальності перед собою, перед своїми близькими і оточуючими їх людьми. Слід сказати, що виконувати обов’язок перед родиною, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, достатньо складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов’язків знаходиться досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, бо вчора пізно ліг, не має настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, бо болить голова, не хочеться нічим займатися, бо для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, нажаль, не розуміють, що достойні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому покладається їхній обов’язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе вона здійснити свої мрії і досягти своєї мети. Головне у житті – не тільки визначити собі мету, але й якомога більше сприяти її досягненню. Не менш важливо навчитися планувати свої справи і організовувати своє життя так, щоб встигати робити все, що намічено. Але при цьому не слід забувати про інтереси оточуючих людей, бо ще одним обов’язком є обов’язок не відокремлювати себе від інших, не відокремлювати своє життя від життя суспільства, бо інакше життя людини буде беззмістовним. Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а й на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя у життя інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за усі свої вчинки і свою поведінку.

Тарас Григорович Шевченко – один з найталановитіших та найпопулярніших українських письменників. Його творчість стала прикладом для цілої плеяди визначних майстрів слова ХІХ століття. У 1840 році збірник творів Тараса Шевченка «Кобзар» став еталоном української поезії, прикладом для багатьох молодих поетів. Згодом сам Тарас Шевченко став символом боротьби за свободу, патріотизм та символом величі українського слова.Як одна людина завдяки маленькому збірнику віршів змогла стати одним з найвеличніших поетів України? Мабуть, все пов’язано з неймовірною милозвучністю творів Шевченка, ліризмом та такими простими, але хвилюючими сюжетами. Його Катерина (з однойменної поеми) не може не викликати жалю. Шевченко – майстер створювати необхідну атмосферу. Навіть природа у його творах відповідає життєвим колізіям героїв. Спочатку була весна, коли молода Катруся зустрічалася з москалем-кривдником. Коли її вигнали з дому – настала холодна зима.А твір «Утоплена» навіює готичні образи. Дівчину втопила власна мати, яка заздрила вроді дочки. Лілея стала русалкою, почала спокушати молодих хлопців та затягувати їх у своє озеро.Важливими у творчості Шевченка є його історичні поеми. Згадаємо хоча б поему «Гайдамаки». Криваві події української історії показані Тарасом Григоровичем неймовірно правдиво. Тут і вбивства дітей, жінок, злоба народу, зради. Повстання є повстання: Шевченко не прикрашає римами та красивими образами людське горе. Але при цьому герої поеми – патріоти, їх вчинки та слова – інструменти для письменника, який хоче розказати про боротьбу українського народу.Особисто мені найбільше подобаються вірші Великого Кобзаря про його дитинство, родину. Вся творчість Шевченка пронизана болем та жалем за власну країну, неволю на рідній землі, сирітство народу. «Мені тринадцятий минало…», «Садок вишневий коло хати…», «Заповіт» - перлини творчості Шевченка, в яких він розкриває душу і розповідає про свої мрії.