Потрібно бути тим, ким ми є. Не потрібно дивитися на інших, достатньо бути собою, робити те, що нам притаманно. У творі розкривається проблема втрати внутрішньої свободи, власного Я, ілюзорного сприйняття світу. Треба жити своїми думками, а не ілюзіями, робити що потрібно нам, а не іншим.
Письменник через поведінку коня Шептала доводить, що, хоч у душі вони і відчувають свою винятковість, але “владна Степанова рука” примушує їх не зважати на “п’янкий дух забутої волі, що просочився крізь сотні поколінь”. Ні усвідомлення своєї “чистої, прекрасної білизни”, ні глибокий розум, що дається тільки “білим коням”, ні відважна одчайдушність, ні тріумф об’єднаної з природою душі на свободі – ніщо не в змозі подолати гірку правду життя приниженої особистості.
“А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким”, просунувши “голову між двох жердин загороді” і задрімавши після “нерозумної блуканини”.
Оповідання пропонує кожному з нас віднайти власну позицію та шлях вирішення цієї трагедії заперечення Людини в людині.
