Врассказе «монтёр» (1927) в центре внимания – «маленький человек» , монтёр театра иван кузьмич мякишев. и уж этого монтёра оскорбил тот факт, что во время фотографирования, в центр «на стул со спинкой» посадили тенора, а его, монтёра, «пихнули куда-то сбоку» . затем, когда ему захотелось устроить пару билетов на очередной концерт для своих знакомых, ему было отказано, отчего он ещё больше оскорбился и возьми, да выключи свет во всём театре. «тут произошла, конечно, фирменная неразбериха. бегает. публика орёт. кассир визжит, пугается, как бы у него деньги в потёмках не взяли» . из ситуации вышли, посадив знакомых девиц монтёра на « места» и продолжив спектакль. автор же заканчивает своей типичной фразой: «теперь и разбирайтесь сами, кто важнее в этом сложном театральном механизме».

подробнее - на -

Я мрію побувати в Карпатах  в цих високих ,чистих горах...Відчути смак  гірського повітря  та покататися на санчатах.Мені подобаються Карпати тим що  у них  завжди присутній дух чарівного гірського сімьянина який  хоче щоб всі  були щасливі  і ніколи не ображалися на інших,вели здоровий б життя і любили свою сімью.Я розділяю ці почуття  з ним і хочу відчути  цей приємно гарне  життя  бо саме в Карпатах народжується дух свободи та дух  швидше  бути  дорослішим  хоча навіть  дорослі відчувають   смачний подих дитинства  який манить їх   залишитися дітьми ще хоть би на  хвильочку. Карпати  -  місто мрія , і тому я так хочу побувати в ньому

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.