(Григiр Тютюнник “Климко”) Мир та злагода. Щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. Щира усмiшка, дзвiнкий смiх. Впевненiсть у чомусь, у наступному днi, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що ïсти, у що одягатись. Буде освiта, чесна робота, щасливе життя.А як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? Жорстоке, холодне, стрiмке, бурхливе. Питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання… Вiйна i мир. Свiтло та темрява. Пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, у несподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. Пiсля рокiв миру чи можна повiрити у реальнiсть жаху? Страшних подiй, якi вiдбулись i якi ще стануться. Мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i не повернути. У оповiданнi “Климко” Григора Тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. Доля на те i доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний, пiд назвою вiйна. Маленька людина потрапляє у вир подiй Ї смертi та мук. Вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишний човен iснування. Ще ранiше Климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько, шкiльнi друзi, сусiди Ї усi опiкувались ним. I вiн допомагав дядьковi, був надiйним товаришем, бiльше слухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. Мрiяв носити такого ж картуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечерi з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж мiцне щастя, Ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом. Це не було стрiмко. Здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах.Климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому, що оточує його. Дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. Вагони потягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. Незвично i страшно. I ще настрiй природи. Здається, вiн змiнився. Матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипує холодним пронизливим вiтром. Темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiв Ї аварiй, боïв, знищень. Як чорний кадр серед сiро-жовтоï засвiченоï фотоплiвки Ї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько. Смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житлаЇ одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi, мiсця, зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всi цi випробування?Але Климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. Хлопець, який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть iЇ що найголовнiше Ї наполегливiсть. Вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистих шляхах свого розiрваного дитинства. Знаходить своïх шкiльних друзiв та улюблену вчительку. Дiти захищають ïï, нехай у дитячий б, вiд дорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски, Ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. Iнших спiльне горе єднає, допомагає бути витривалiшими. I хлопцям майже вдається вiдновити затишок задля маленькоï дiвчинки Ї Оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя. Але вiйна не зупиняється, нема чого ïсти Ї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, Климко, почувши, що у Слов’янську багато солi, вирушає туди. Ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лише червивi сухарi, Ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло, Ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, Климко вирушає назустрiч вiйнi i далекому мiсту. Його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “Не потрiбно мене боятись, я не маю зброï”. Так, вiн вiдмовився вiд пропозицiï Зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щоб вижити. Климко досягає мети. Селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша, встановлена загарбниками, влада. Спiввiтчизники j стали полiцаями i чинять свавiлля. Хлопець не може залишатись стороннiм гачем, тому намагається хоч якось, за своïми силами, I допомагати. Вiддає грошi нужденнiй жiнцi. I свiт стає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втратив ноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерi Ї i рятує ïï вiд окупантiв. Доля не могла залишатись байдужою. Добрих людей, виходить, немало: тiтка Марина бере хлопця з собою, щоб дати солi.Ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей
1) между Юпитером и Марсом 2) "Основа" любой кометы - ее ядро - огромный ком космической пыли, камней, замерзших газов и сложных химических соединений, накрепко спаянных космическим холодом. Его размеры по космическим масштабам просто ничтожны - километры или десятки километров. Массы комет невелики: они не превышают одной миллионной доли массы Земли. Предполагается, что на больших расстояниях от Солнца, кометы представляют собой голые ядра, т. е. глыбы твердого вещества, состоящего из обыкновенного водяного льда и льда из метана и аммиака. В лед вморожены каменные и металлические пылинки и песчинки. При приближении к Солнцу этот очень грязный лед начинает испаряться, создавая вокруг ядра огромную газопылевую оболочку. Под действием давления солнечного света часть газов оболочки отталкивается в сторону, противоположную Солнцу, образуя хвост. У некоторых комет эти процессы протекают настолько интенсивно, что оболочка и хвост достигают чудовищных размеров. Так, например, диаметр оболочки сверх гигантской кометы Холмса в 1882 году был равен 1,5 миллиона километров, а длина ее хвоста достигала 300 миллионов километров 3) По мере приближения кометы к Солнцу яркость и длина ее хвоста увеличиваются, а когда комета бывает ближе всего к Солнцу, хвост достигает наибольших размеров. При удалении кометы от Солнца хвост постепенно сокращается, комета снова превращается в слабое туманное пятнышко и наконец делается совсем невидимой. Яркость хвоста кометы всегда меньше яркости ее головы, и потому у слабых комет хвост иногда совсем не удается заметить. 4) Метеоры — фрагменты космических объектов, частицы размером в несколько сантиметров, которые входят в атмосферу на скорости в десятки километров в секунду и сгорают, порождая яркую всыпшку — падающую звезду. Метеорит - космический объект или его фрагмент, который сумел "пережить" полет через атмосферу и упал на землю Метеоры и метеориты Метеором называют частицы пыли или осколки космических тел (комет или астероидов), которые при входе в верхние слои атмосферы Земли из космоса, сгорают, оставляя после себя полоску света, которую мы наблюдаем. Популярное название метеора – это падающая звезда.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
