На Чорному морі, на білому камені стоїть кам’яна темниця, а в ній перебуває в неволі сімсот козаків. Світу Божого, сонця праведного вони не бачать, втратили лік дням. Аж ось прибуває до них дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка та й питає, чи знають вони, який день нині в їхній землі. Бідні невільники не знають, а Маруся їм і каже, що тепер Великодня субота. Козаки, це почувши, стали дівку картати-проклинати, що вона їм нагадала про свято, жалю завдала. Тоді Маруся попросила їх не лаяти її, бо як настане Великодень і пан турецький поїде в мечеть, вона випустить козаків із темниці, хай тікають у міста християнські. Тільки щоб не минали города Богуслава, дали знати її матері й батькові про неї, сказали, щоб ті маєтків не продавали й не збирали грошей для її викупу. Адже вона потурчилася, побусурманилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного. І хай визволить їх Господь з тяжкої неволі, хай потраплять вони на тихі води, на ясні зорі, у світ хрещений. Слава військам запорозьким і всьому товариству!
