Объяснение:
На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.
Повною протилежністю Федькові є Толя — ніжний, делікатний, смирний, завжди чистенький, чепурненький. Йому, як і кожній дитині, теж хотілося гратися з хлопцями, і він приєднувався до Федькової компанії. Але коли він приходив додому забруднений, подраний, то, щоб не гнівалися батьки і не карали його, звинувачував у всьому Федька — і тому знову перепадало від батька.
Коли настала весна і скресла крига, Федько, який побував на річці і бачив початок льодоходу, запевнив хлопців, що наступного дня покатається на крижині. Друзі, зачаровані його розповіддю, вирішили теж піти на річку. До них приєднався Толя. Завзятому Федькові було мало просто покататись на крижині, як це робили інші. Він надумав перейти по крижинах на той бік річки і назад. До того ж його спонукає на цей небезпечний вчинок зневажливе зауваження Толі, що Федько на це не зважиться. Але Федько таки зробив, що надумав, викликавши захват присутніх.
