Кожен уявляє собі світ поезії по-своєму, якось унікально. Тарас Шевченко та Леся Українка - це славні поети України, які возвеличують красу нашої держави.
Тарас Шевченко завжди символізував свободу думки, вільну душу людини. Так у вірші "Думи мої думи..." він описав те, що творчість - це єдина втіха на засланні, коли нічого особливого навколо немає.
Леся Українка попри тяжку хворобу (туберкульоз кісток) змогла радіти природі, що описується у вірші "Давня весна", що вона як мала дитина з усмішкою за до себе весну.
Ці люди будуть в історії та пам'яті українців завжди, бо дуже багато зробили для України. Вони до нам не забути наше коріння, світ української поезії. Поети показують, що випробування - це не перешкода творчості, а лише тимчасове випробування.
Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.
