За основу сюжету поеми «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко взяв один з епізодів так званої Коліївщини – знаменного для історії України повстання, яке виникло у 1768 році. Автор походив саме з тих міст, де і відбувалися ці події, тож мав можливість особисто чути легенди і спогади, пісні і думи про гайдамаків. Ще перед початком роботи над поемою Т. Шевченко вивчив багато історичних документів, складених українськими, польськими і російськими авторами. В результаті цього великому Кобзарю вдалося створити глибокий поетичний твір, в якому реальні історичні події гармонійно поєднані з народним поглядом на ті криваві, жорстокі часи.
Головний герой поеми – наймит у шинкаря Лейби, сирота Ярема Галайда, через сприйняття якого відображені усі події. Єдина для хлопця розрада у його нелегкому житті – це дочка титаря, кохана дівчина Оксана. Вона відповідає Яремі, та обставини складаються так, що особисте щастя закохані можуть здобути лише через боротьбу за щастя свого народу.
Саме в той час гайдамаки піднялися на боротьбу проти конфедератів і Ярема виказав бажання приєднатися до них. Ненависть до загарбників, любов до своєї пригніченої Батьківщини у Яреми приймають ще і особисті риси. Старший одного із загонів конфедератів забрав його Оксану для розваг, а батька дівчини вбили його підлеглі.
Сюжетна лінія кохання Яреми і Оксани розгортається на тлі виразно і яскраво змальованих картин повстання. Багато крові проллється у цій боротьбі, але найбільш символічною у поемі є сцена освячення козаками зброї, яке відбувається у гетьманській столиці – Чигирині.
Під час освячення кобзар співає пісні про гайдамаків та Залізняка, а священик у своїй промові закликає козаків до захисту рідної України:
«Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать!
Починається великий бій проти шляхти:
Горить Сміла, Смілянщина,
Кров'ю підпливає...
Чорним шляхом запалало,
І кров пролилася
Аж у Волинь».
У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко зберігає вірність історичній правді. Він показує, якою жорстокістю супроводжується народний гнів, а криваві, страшні епізоди у творі ідуть один за одним. І на цьому тлі ліричні відносини Оксани і Яреми допомагають читачам зрозуміти, що народна жорстокість не природна, а викликана довгим знущанням польських конфедератів над людьми. І хоч Ярема та Оксана все ж таки знаходять один одного і навіть вінчаються, але в тих умовах здобути особисте щастя неможливо. Ярема повертається до лав гайдамаків, його весілля з Оксаною закінчується пожарищами, а сама поема – страшною за своєю реальністю картиною: на базарі в Умані стоїть ксьондз з двома хлопчиками, синами одного з ватажків гайдамаки Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, та ксьондз на це каже:
«Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики».
І Гонта вбиває своїх синів! Але Т. Шевченко не бачить вини ватажка, не вважає цей вчинок жорстоким, адже перед необхідністю кривавої жертви Гонту поставили обставини, що склалися під час боротьби. Де ж тоді правда, а де кривда? Хто ж винен у всьому тому? Гонта каже:
«Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за нею гину».
Тарас Григорович Шевченко – великий митець поетичного слова, відданий високій справі. Він добре розуміє, що будь-яка народна війна – це завжди вогонь та кров, це загибель правих і винуватих. Тому з усією силою художнього слова великий Кобзар звинувачує тих, хто став причиною страждань українського народу.
