План до шостої частини енеїди​ надо

Любов до рідного краю в творах Т. ШевченкаТворчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті рідного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловської фортеці, очікуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, він пише про свою любов до України:Мені однаково, чи будуЯ жить в Україні чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині —Однаковісінько мені.У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.

Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати. Ідеал щастя у Петра такий, як і в Наталки,— дружне трудове життя з коханою людиною. З Наталкою його споріднюють такі риси, як чесність, працьовитість, співчуття до інших, готовність до самопожертви. В образі Петра Котляревський возвеличує такі риси – вірність у коханні, великодушність, доброта, співчуття до інших. У його характері домінують доброта, християнське смирення та всепрощення.