Треба план до твору покинуте гніздо олександра копиленка, будь ласка

скільки появилося нових квіток! уже відцвіли блакитні проліски, а в кущиках свіжої трави між деревами розцвіли фіолетові фіалки. білі рухливі дзвоники конвалій висять на тоненьких ніжках. пахучі, чудові конвалії. ще багато різних жовтих, рожевих і синіх квітів.
веселий місяць, цей травень! збіглися хлопці на вулиці. куди йти гуляти? василь каже:
- ходімо в ліс гуляти, квіток нарвемо.
микола й собі:
- уже в лісі хороше, і я вчора ящірку бачив. зелена і прудка. втекла в нору. не наздогнав. та я в ліс все одно не піду.
- чому? – спитали діти.
- тому, що василь знає гніздо кропив’янки і не хоче нікому показувати.
закортіло дітям подивитись на гніздо. от цікаво! почали прохати, щоб василь показав пташину хатку.
миколка, яшко і галя кажуть:
- ми тільки одним оком глянемо і не будемо нічого чіпати. подивимося – і зразу назад.
- не можна знищувати гнізд корисних пташок, бо пташки – наші друзі, - відповів василь. – я до гнізда тільки інколи піду, здалека погляну, як мати на яєчках сидить. батько біля неї співає, розважає її, щоб не нудно було сидіти. а потім вона полетить попоїсти на годинку, а він сидить на гнізді, щоб яєчка не захолонули. скоро виведуться пташенятка, і я буду ходити на них дивитись.
- покажи й нам, - прохали діти, василеві товариші.
- я тобі десять разів вистрілити з моєї рогатки, - запропонував яшко.
- а я подарую тобі цю пружину, - сказала галя.
- а я подарую тобі заліза на шаблюку. і буде в тебе і пістоль, і шабля. отоді зіграємо у війну! – промовив миколка.
скільки цікавих речей пропонують василькові! десять разів вистрілити з рогатки! пружина! шаблюка! не витримав василь і сказав:
- ну, давайте зразу всі речі наперед і вистрілити десять разів. потім я вас поведу.
- а не підманиш? – недовірливо спитали діти.
- ні, - сказав василь.
- слово піонера даси?
- слово піонера, що покажу гніздо кропив’янки. тільки підійдемо, подивимося – і назад. згодні?
- згодні!
василь одержав пружину і заліза на шаблюку. пішли в ліс. він дорогою ще вистрілив з рогатки десять разів. а миколка і всі діти заздрили йому…
прийшли діти до рівчака, зарослого низькими кущами. василь пригнувся, принишк. всі зробили те саме. василь показав дітям на один кущик, але ніхто нічого не бачив. пташки-бо вміють так ховати свої гніздечка, що не зразу їх і помітиш. аж ось із кущика вилетіла сіренька, трохи рудувата пташка, і тоді побачили діти малесеньке гніздечко, сховане в густому листі. гніздечко трималося на трьох гілках і ловко було виплетене з тоненьких травинок.
дуже кортіло зазирнути в гніздо, подивитися, які ж там яєчка. діти підійшли ближче. в гнізді лежало п’ятеро малесеньких блакитно-сірих яєчок.
- ой, які маленькі яєчка і гарненькі! – не витримала галя. – я хочу тіль-тіль пальцем погладити одне яєчко.
не встиг василько заборонити їй, як галя вже тихенько опустила палець в гніздо. за нею миколка обережно витягнув одне яєчко і розглядав на руці. воно було тепле, ніжне і майже прозоре.
навколо них літали дві пташки і тривожно, стурбовано пищали, прохали дітей, щоб вони не чіпали гнізда. тому діти, надивившись на гніздо, пішли собі геть. гуляли в лісі, рвали квіти, ловили метеликів.
минуло кілька днів. діти потайки одне від одного кілька разів на день ходили до гнізда кропив’янки, розглядали яєчка і турбували пташок. полохливим пташкам зрештою набридли діти.
боялися пташки, що виведуться пташенята, а василеві друзі заберуть їх. отже, кропив’янки посумували і покинули своє гніздо, хоч як важко було їм робити цю хатку. всю весну будували, а доводиться покидати. покинули своє гніздо пташки і полетіли в інше місце, в густий ліс, де їх не знайдуть діти.
прийшов раз василь до гнізда. дивиться, а воно порожнє. пташок немає коло нього. попробував яєчка, а вони холодні. дуже шкода йому стало пташок. тепер більше ніколи не буде він набридати пташкам і нікому не показуватиме гнізд, навіть за пружину, за шаблюку і за десять пострілів з рогатки.