Ть , будь ласка, з питанням!
як оцінив "поучення" іван франко ?

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Відповідь:

Моральні чесноти займають надзвичайно важливе місце в житті всього людства. Без моральних чеснот людське суспільство просто перетворилося б у співтовариство тварин, де кожен сам за себе і нехтує правами іншого. Саме наявність моральних чеснот відрізняє людину від тварини і робить людину найуспішнішою серед усіх живучих на Землі істот. Існує безліч прикладів демонстрації моральних чеснот в літературі – багато письменників були зацікавлені в тому, щоб показати або прорекламувати власне розуміння того, якою повинна бути людина, і як вона повинна вести себе в тих чи інших ситуаціях.Звичайно, такою людиною вважав себе і Михайло Коцюбинський, який написав відомий твір «Дорогою ціною». В центрі цього твору відносини між Остапом і Соломією та їх пригоди. Ці люди володіли високими моральними чеснотами, а тому зважилися не терпіти приниження з боку панів, а просто змінити місце свого проживання, втікши з тих територій, на яких вони жили. Природно, що на новому місці їм довелося дуже непросто. Під час втечі Остап був поранений і саме в цей момент свої високі моральні чесноти показала Соломія. Вона змогла достатньою мірою добре доглядати за Остапом, а коли його викрали вирішила до своєму коханому – вона підмовила іншу людину, щоб він допоміг Соломії, після чого Остап був врятований. На жаль, під час цього порятунку Соломія загинула сама. Свої моральні чесноти Остап зміг проявити виключно після загибелі дівчини, коли відвідував місце, де вона загинула і згадував її.Якщо говорити особисто про мене, то і для мене, як і для героїв твору Михайла Коцюбинського, вірність по відношенню до своїх близьких людей є високою моральною чеснотою. Я переконаний, що не можна зраджувати і кидати тих, з ким тебе багато чого пов’язує. Не можна просто так взяти і викинути з голови і з своєї свідомості своїх близьких, родичів і друзів. Я думаю, що потрібно пам’ятати про те, як багато ви пройшли разом, як важко вам бувало і як важливі ці люди для тебе були. Якщо таке розуміння буде присутнє, то, звичайно, ви ніколи не перестане бути вірним по відношенню до своїх самим близьких людей. Втім, будучи демократичним і толерантним до всіх, хто мене оточує, я вважаю, що люди мають право виділяти для себе і інші моральні чесноти.Можна відзначити, що герої твору Михайла Коцюбинського мали ту ж моральну чесноту, яку вважаю важливою і я. Я вважаю, що надзвичайно важливо бути вірним по відношенню до своїх близьких людей, важливо їх поважати і приходити їм на до навіть в самих складних і екстремальних життєвих ситуаціях.