Художні засоби ,,літній ранок,, м.вінграновський

Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись... 
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків. 
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди. 
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!». 

Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя. Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми.
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексі немає ..,
Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив,
А це вже вище від людського суду.
Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на до навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.