Повчальні цінності в комедіях хазяїн та мартин боруля

У Хроні є важлива місія – змінити соціальний устрій своєї країни, щоб більше не страждали ні тварини, ні люди.
Якщо Хроня особистість, то тварини здебільшого відображають людські соціальні типажі: задиркуватий кіт-бандит Рата, балакучий рекламними слоганами папуга-політикан Фері, інтелігентна філологиня вівчарка Доллі, звичайнісінький обиватель хом’як Хомка та багато інших.
У кожного з цих героїв свій вибір, своя доля і своя мова, що вдалося авторці напрочуд вдало. Проте, наявність у книзі для дітей величезної кількості сленгових слів та жаргонізмів збиває з пантелику і часто дратує, оскільки замулює зміст. Тут можна зустріти і сленг чиновників, і слова, які використовують маргінали, й ті словесні конструкції та епітети, з якими так наполегливо воюють вчителі та батьки. Нащо легітимізувати цю лексику б мислення через літературу для дітей? Не розумію...
Багато у творі згадано різноманітних торгівельних марок, наявні культурні відсилки, але ці згадки безсистемні, у них читач потопає, як в інформаційному смітті, і це теж дратує і заважає читати. Так само заважають сприйняттю тексту політичні мотиви: політикою, мов радіацією, просякнуте все життя.
Якщо події першої частини відбуваються в умовно реальному світі, то вся друга – це мандрівка Чорнобильською зоною. Хроня прагне знайти інформацію про своїх родичів, а для того йому потрібно пройти випробування – дійти до Прип’яті, Покинутого Міста, і поговорити з людьми, які знали його батьків.
Усі намагання героїв на щось вплинути завершуються нічим. Помирає вівчарка Доллі, знайшовши таки могилу свого любого професора. Повертається до клітки хом’як Хомка, обирає сите життя і несвободу, й втрачає дар мови. Пристає до злодіїв кіт Рата. А папуга Фері відлітає в еміграцію.
Цілком типові моделі поведінки.
А Хроня і його вірний Рекс ідуть у Чорнобильську зону.
Зона – міфічне, фантасмагоричне місце, де стикаються різні часові пояси та світоглядно-образні системи. Окрім різноманітних бандитських угруповань, у Зоні героям зустрічається Пляшкоїд, новітній монстр, який харчується пластиковими пляшками і має атомне серце, він жалюгідний і бридкий. Такий собі «український горлум».
Є тут й охоронці родового вогнища та пам’яті Цур і Пек, позитивні персонажі, які дуже полюбляють дивитися рекламу по телевізору, тобто, вже заражені негативним впливом «цивілізації». Іншим представником міфічного табору є мудрий трьохсотрічний крук Гай, який розмовляє мовою богословських книжок і крилатими висловами, адаптованими до ситуації. А ще у крука є місія – він бачив, де люди лишали ключі від своїх осель, коли виїжджали із Зони після вибуху, і тепер може підказати, де шукати ключ, коли хтось захоче повернутися.
Допомагає Хроні бородань Джохар, представник національної «неруської» меншини, і цей соціальний мотив прописано дуже яскраво.
Кожен із героїв шукає своє місце під сонцем, а для цього потрібно зрозуміти, звідки твої корені. Щоб до зрозуміти себе, Цур і Пек влаштовують Хроні та його друзям подорож у минуле, і це природно, що надалі Хроня постає вже не як безрідний утікач з інтернату, а молодший з роду Поліщуків.
Згодом виявляється, що нашийник Рекса дуже дорогий, і коштів, отриманих з його продажу, вистачить на дорогу з Києва до Бердянська, де, можливо, ще мешкають рідні головного героя. Як виявилося, пошуки у Бердянську не завершуються.

Пророче слово Шевченка»

(до річниці Т. Шевченка)

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.

Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.

Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».

А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».

З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство. Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.

Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.