Ще довго за нами лунали слова дядька, та ми не хотіли нічого чути. Нас переповнював розпач. Ми спішили додому. Треба було розказати батькам чим займається дядько.
Батько вислухав нас і скрушно помахав головою. Він знав, що дядько Шпичак не гребує браконьєрством, але вбивати тварин заповідника – то вже занадто. Це так просто не минеться. Лося почнуть шукати. Брехня рано чи пізно вилізе назовні, тоді, мабуть, штрафу не минути. Та особливо батька засмутило те, що пережили ми, його діти. Один смертельний постріл перекреслив життя і надзвичайний порятунок лося.
Коли увечері зайшов дядько, усі з осудом дивилися на нього. І ті вісім недоброзичливих очей рідних людей, мабуть, уперше зачепили дядька. Він дав нам тверде слово більше не вбивати тварин.
