Напишите отзыв на отрывок из книги о. сулейменова. каков характер аргументов, приводимых автором. желая восстановить летопись мира, которую никто не писал, я начал прибегать к словарям, чтобы в них найти подтверждение своим идеям о существовании вековых традиций сотрудничества между кочевыми тюрками и славянами. язык – наиболее богатый резервуар информации, избежавший произвола писцов. источник наиболее беспристрастный. он дает полную картину взаимодействия культур, которая противоречит безжалостному наброску . вы утверждаете, что славяне всегда имели враждебные отношения с кочевниками? тогда почему такие тюркские слова, как «товарищ» и «друг», перешли в славянские языки? критики на меня из-за этих примеров. «вы на самом деле думаете, что славяне не знали столь простого понятия, как дружба, или они не были ее обозначить своими собственными средствами? » но дружба не является понятием столь простым. и некоторые языки пытались не раз обозначить ее более точно. почему сами тюрки не сохранили форму «друг», а используют иранское «дос»? я заметил, что слова часто не остаются в языке, в котором родились, заменяются словами (вокабулами), пришедшими со стороны. но продолжают существовать в других языках. я объяснил этот феномен тем, что каждый язык стремится к абстракции. идеальное слово то, которое является структурным и семантическим монолитом. иначе говоря, идеальное слово невозможно этимологизировать средствами его языка. это причина того, что тюркские языки сохраняют славянские сложные лексемы, тогда как славянские языки допускают тюркские сложные слова, которые больше не используются в самих тюркских языках. эта схема годна, мне кажется, для всех развивающихся языков мира. когда некоторые патриоты с энтузиазмом говорят о своей собственной культуре, что она «самобытна», я отказываюсь разделять их восторг. «самобытная» культура может существовать только на острове, затерянном где-то посредине океана, куда никакой корабль не причаливал… лишенная контактов с другими культурами, «самобытная» культура, то есть островная, всегда слаборазвита и язык, ее выражающий, крайне беден. развитие во взаимодействии – это не новая концепция. все великие культуры, которые искусственно прервали контакты с миром, останавливались в своем прогрессе и приходили в упадок. человечества может дать тому многочисленные доказательства. процветающая культура – это продукт непрерывного, многотысячного контакта с другими. это относится и к языку. заимствование никоим образом не является признаком бедности языка, это естественный фактор его развития. эти простые истины должны бы преподаваться в школах на уроках родного языка.

безусловно, главной достопримечательностью города нижнего новгорода является кремль. строился он с 1500 по 1511 гг.   нижегородский кремль уникален, он не похож ни на один другой кремль в россии. во-первых, у нашего кремля нет аналогов по перепаду высот между верхними и нижними башнями - это 82 м! ведь кремль стоит на крутом берегу! а во-вторых, кремль имел уникальную для того времени систему обороны, его башни выступают вперед за линию стен. кстати, несмотря на многочисленные осады города, нижегородский кремль ни разу не был взят!

всего в нижегородском кремле 13 башен. кремль занимает площадь около 45 га (примерно столько же, как и московский кремль). а периметр стен нашего кремля больше 2 км.

як відомо з тексту роману дж. свіфта «мандри гуллівера», головний герой, гуллівер, потрапив у ліліпутію.

жителі цієї країни, ліліпути, досить дивні. вони у дванадцять разів менші за гуллівера, але їм вдалося його зв’язати. звичайно, герой міг вирватися з цієї не­волі, адже він був сильним, але скорився, бо ліліпути-таки завдавали йому болю. гуллівер дозволяв робити з собою що завгодно, покірно сприймав усі вчинки лілі­путів, бо вважав нетактовним порушувати закони гостинності. незважаючи на те, що людина-гора, як ліліпути назвали гуллівера, сприймав усі умови угоди, навіть якщо вони були принизливими для нього, він не був вільною людиною.

гуллівер погоджується жити на прив’язі, дозволяє обшукувати кишені, схиля­ється перед імператором і починає говорити з ним улесливо й запопадливо. слід сказати, що героя не тривожить ганебність його становища, і складається вражен­ня, що в нього немає жодних нарікань на свою долю.

дивно, але велетень став маріонеткою у ліліпутів! мабуть, атмосфера під­лабузництва вплинула і на гуллівера, і він теж пристосовується до певних умов життя.

але стався один випадок, який змінив ставлення гуллівера до ліліпутів. геро­єві загрожувало страшне покарання з боку імператора ліліпутів: гуллівера мали осліпити. на думку ліліпутів, очі гулліверові зовсім не потрібні, «адже можна ди­витися на світ очима міністрів». тобто мета ліліпутів — нівелювати його як осо­бистість, зробити з нього покірного слугу. цей факт змусив його переглянути свої погляди, у гуллівера прокидається людська гідність, що породжує рішучість, здатність до активних дій. він тікає до блефуска. а за кілька місяців повертаєть­ся до ії.

я подумала про те, що жителі фантастичної країни ліліпутії надто маленькі. вони дуже метушливі, нагадують чимось комах, але живуть за людськими закона­ми, розв’язують людські проблеми, дрібні й нікчемні вони у ліліпутів, яких поло­нили улесливість, підлабузництво, ницість, підступність. їхнє королівство лише на перший погляд здається нормальним, а насправді ним править ницість і зло. зро­бивши своїх героїв маленькими, свіфт не хотів образити людей низьких на зріст. страшним є не маленький зріст, а маленька душа, не здатна на благородство.

тому слід завжди пам’ятати, що ніколи, ні за яких обставин не треба забувати про людську гідність, яка не дозволить плазувати ні перед ким.

источник: як не перетворитися на ліліпута? - твори | зно