Однажды летом мы с отцом решили пойти на рыбалку. Проснулись мы в тот день пораньше, набросили на себя куртки, взяли провизию и накопанных с вечера червяков, сели на велосипеды и поехали к реке.
Сидели мы с удочками долго, но поплавки не двигались, хотя папа говорил, что лучше всего клюет на рассвете. Мне пришла мысль прицепить на крючок сразу хлеб и червяка. Так я и сделал. Вдруг мой поплавок стало тянуть вниз. Ура! Папа поздравил меня с почином. Дальше дело пошло веселее. Когда я хотел вытянуть удочку в очередной раз, леска вдруг натянулась, а удочка стала угрожающе гнуться. На пришел папа, и мы стали тянуть удочку вместе. Мы осторожно вели удочку к берегу, боялись, что леска порвется. Наконец мы вытащили удочку и увидели на крючке огромного леща. Дома мы взвесили рыбину, и оказалось, что она весила столько же, как и весь остальной улов.
Объяснение:
Не можу не написати про чудову книгу М.Шолохова "Доля людини". Це твір, де людська доля пов"язана з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. І головний герой - Андрій Соколов - чи витримає він важкі втрати, чи збереже віру в життя й людей, чи пройде іспит на людяність? Це питання постає на протязі цілої повісті. Здавалося б, ненависть до ворогів могла б витіснити з його серця будь-які інші почуття. Але зустріч з сиротою Ванюшею зачепила його душу. Він не втратив здатність до співчуття та доброти. Соколов лишився Людиною. Всиновивши Ванюшу - ми бачимо перемогу доброти над жорстокістю, над утратами. В ньому проявляється гуманізм та відповідальність за долю іншого. Він - герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних "непоказних героїв".
Раджу всім почитати розповідь про перемогу людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мирного існування над страхіттями війни.
