Світове співтовариство увійшло в третє тисячоліття в умовах кардинальних зрушень, які охопили всі сфери людської діяльності. Але все частіше та більш гостро постає проблема, що стосується цілісності та незалежності України. Слід зазначити, що впродовж віків, Україна зазнавала утисків та не мала навіть автономії у складі різних держав. Траплялося, що землі були розділені між кількома державами, розвиток яких відбувався по-різному. Через це українські землі фактично не мали навіть можливості об'єднатися в єдину незалежну державу. Об'єднання відбувалося поступово. Особливе значення має Акт Злуки УНР та ЗУНР, проголошений 22 січня 1919 року. правовий український народний акт
Підписаний та проголошений у 1919 році Акт злуки УНР та ЗУНР мав величезне значення для подальшого розвитку України:
1) Це був перший випадок, коли на конституційному рівні заявили про прагнення українського народу бути єдиним, мати єдину територію, уряд, закони тощо. Кордони держави мали охоплювати всі території проживання українців.
2) Це дало підстави для подальшої боротьби українців за єдину державу. З'явилася чітка мета - об'єднатися для відстоювання інтересів самостійності та незалежності України.
Подія, яка трапилася майже 100 років назад, актуальна і сьогодні. У ході історії українські землі перебували у складі різних держав, що вплинуло на психологію людей, деякі досі розділяють народ на західних та східних українців, через що виникають конфлікти всередині держави.
Зараз дійсно важливо усвідомити себе однієї нацією та захищати єдину Україну від воєн та конфліктів.
Таким чином, сьогодні події підписання Акту злуки є гарним прикладом як потрібно боротися за єдину незалежну державу.
Звісно, багато істориків досліджували і продовжують досліджувати події того часу. Революційним подіям 1917-1921 рр. в Україні присвячено величезний масив різножанрової історичної літератури. Головна увага в ній приділена національним державним утворенням, їх боротьбі за самостійність. Тривале функціонування ЗУНР і УНР доби Директорії, спроби й невдачі їх об'єднання складають унікальний історичний досвід, актуальний для модерного українського державотворення.
О. Радченко належить одна з перших монографій цього жанру . Автор приділила недостатньо уваги висвітленню питання соборності українських земель, а спадщина істориків української діаспори й частково зарубіжних проаналізовані надто стисло. Через це її дослідження не проливає достатнього світла на історіографічну оцінку Акту злуки та його значення. В. Капелюшний окремо зупинився на оцінці взаємовідносин УНР і ЗУНР у контексті підписання Акту злуки. Автор резюмує, що подальша розробка проблеми соборності в конкретно-історичному й історіографічному просторі залишається актуальною, а її вивчення має вагоме політико-практичне значення.
А ось Д. Вєдєнєєв у статті «Українська історіографія про причини та наслідки розриву Акту Злуки (зовнішньополітичний аспект)» стверджує, що розбіжності стосовно міжнародної політики, які досягли апогею навколо відносин УНР з Польщею, стали причиною анулювання Акту соборності в грудні 1919 р.
І. Гошуляк у монографії «Тернистий шлях до соборності (Від ідеї до злуки)», залучивши чимало архівних документів, розглядає розвиток об'єднавчих ідей від зародження до укладання Акту соборності. Він вважає, що проголошенням об'єднання українських республік завершився тривалий етап боротьби за соборність і «розпочато практичну розбудову соборної України», але подальші умови завадили це зробити.
Таким чином, дійсно багато істориків присвячували свої праці події 1919р. - об'єднанню українських земель. І сьогодні до річниць Дня Соборності виходять друком статті, у яких зазначаються зміни за роки після підписання Акту злуки.
Метою даної курсової роботи є дослідження та аналіз державно-правового розвитку, що мав місце на українських землях, передумов та подій, що спричинили підписання Акту злуки, а також наслідки та вплив на подальший розвиток України.
В статье рассматриваются отношения глобальных правовых систем: мусульманской, либерально-социального капитализма и тоталитарного социализма в том виде, как последний существует в пяти сохранившихся странах тоталитарного социализма (Вьетнам, Китай, Куба, КНДР, Лаос), где наряду с принципами социалистической экономики, хотя в самой разной степени (шире в Китае, почти незаметно в КНДР) существует частная собственность и признаются регулируемые государством рыночные отношения, а конституции включают положения о правах человека, разделении властей, правовом государстве, которые рассматривались ранее как буржуазные концепции. Говорится об антагонизме фундаменталистской семьи мусульманского права (Оман, Саудовская Аравия и др.) в отношениях с другими правовыми системами, а также об отдельных элементах сближения мусульманской семьи в «продвинутых», модернизирующихся странах (Египет, Ирак и др.)
