Кожна людина від нарождення має природні права. Всі вони закріплені в Декларації прав людини, яка прийнята міжнародним товариством. Дивно, але людству знадобилися століття, щоб зрозуміти власні права та утвердити їх. Вони ж такі прості та ясні! І якщо всі люди будуть поважати свої та чужі права, на Землі значно поменшає горя, сліз та кривди.
Першим і головним правом людини є її право на життя. Людське існування має бути священним для всіх. Також кожен має право не просто прожити своє життя, але прожити гідно. Щоб ніхто інший не принижував особистість, ані морально, ані фізично. Не бив, не залякував, не примушував до чогось. Людина має право на власну гідність та волю. І тому вона має право вільно обирати: де вчитися, де працювати, кого кохати.
Також кожному дається право на приватну власність та таємницю праватного життя. Така вже людська природа, що всі ми бажаємо мати щось своє: будинок, автомобіль тощо. Ніхто не має права відбирати це в нас.
Охороняти права людини має держава та її закони. Але людям часто доводиться боронити себе саме від держави та її керівників. Ще сімдесят років тому в нашій країні розстрілювали хлопців, які не хотіли служити в армії. В той же час у Європі деяким слабким на здоров'я жінкам забороняли народжувати дітей задля “чистоти нації”.
Дуже добре, що ці часи минули, людство стало більш свідомим. Але не можна сказати, що права людини дотримуються добре, і в нашій країні теж. Для багатих та владних громадян права немовби ширші, а для простого народу — вужчі.
Особисто я вважаю, що кожен з нас має сам стежити, чи не порушуються його права та свободи. А також, і це головне - поважати права інших, не менше, ніж власні. Тоді вже сама держава зможе називатися правовою.
Борис Кустодиев родился 7 марта 1878 года в Астрахани. Отца, преподавателя духовной семинарии, не стало, когда мальчику было чуть больше года. Мать осталась вдовой в 25 лет и содержала четверых детей. Борис сначала учился в церковно-приходской школе, потом в гимназии. Когда ему было девять лет, в город привезли выставку художников-передвижников. Мальчика настолько впечатлила живопись, что он твердо решил научиться рисовать так же искусно. Мать нашла деньги, чтобы Борис смог брать уроки у известного в Астрахани художника Павла Власова.
Окончив семинарию, в 1896 году Кустодиев отправился учиться в Москву, но в художественную школу его не приняли: Борису уже исполнилось 18 и он был слишком взрослым. Тогда Кустодиев поехал в Петербург, где подал документы в Высшее художественное училище при Академии художеств. В училище много работал, писал с натуры, особенно увлекался портретами.
Летом 1900 года Кустодиев отправился в Костромскую губернию на этюды. Во время поездки художник познакомился с Юлией с которой обвенчался спустя три года. А в ноябре 1903 года Кустодиев окончил Академию художеств с золотой медалью и отправился вместе с женой и трехмесячной дочерью в пенсионерскую поездку: сначала во Францию, потом в Испанию.
Он захотел уйти от репинского реализма, больше не подражать учителю, писать не с натуры, а исходя из собственных представлений о русской красоте.
В 1904 году Кустодиев стал учредителем Нового общества художников. В 1905-м — начал увлекаться графикой, работал карикатуристом в журналах «Жупел», «Адская почта», «Искры».
В 1909 году Кустодиев получил звание Академика живописи.
В феврале 1927 года Кустодиев обратился в Народный комитет с дать ему разрешение на выезд в Германию на лечение. В марте разрешение было получено, как и государственная субсидия на поездку. Но уехать Кустодиев не успел: загранпаспорт был готов через 10 дней после его смерти. Художник умер 26 мая 1927 года в Ленинграде и был похоронен на кладбище Александро-Невской лавры.
