Відповідь:
якщо забагато тексту - можете трішки скоротити
Згідно вимог ст. 509 Цивільного кодексу України «зобовʼязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку. Зобовʼязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Для договірних зобовʼязань притаманні певні ознаки.
По-перше, договірне зобов'язання встановлює правовий зв'язок лише між його сторонами. Що ж стосується третьої особи, то зобов'язання не може створювати для неї обов'язку.
По-друге, договірні зобов'язання передбачають здійснення боржником активних дій, спрямованих на виконання покладених на нього обов'язків. Отже, договірні зобов'язання - це зобов'язання з позитивним змістом.
По-третє, хоча договірні зобов'язання мають переважно майновий характер, оскільки їх головною метою є опосередкування відносин економічного обороту, немає ніяких перешкод для існування зобов'язань немайнового характеру. В сучасний період це повністю узгоджується з принципом свободи договору, закріпленим у ст. 627 ЦК, та сучасним поглядом на сутність і роль нематеріальних благ.
Усе зазначене дає можливість запропонувати таке визначення договірного зобов'язання. Договірне зобов'я-зання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майновосамостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів май-нового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення.
Приклади договірних зобовʼязань: договори купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, найму (орен-ди), позички, підряду, послуг, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісії, управляння майном.
Пояснення:
Тимчасове переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається за згодою працівника (частина перша ст. 33 КЗпП).
Строк тимчасового переведення на іншу роботу роботодавець і працівник встановлюють за домовленістю. Він визначається конкретним терміном або часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки для догляду за дитиною). Ініціатором переведення може виступати як працівник, так і роботодавець. У разі якщо про переведення просить роботодавець, він зобов’язаний отримати згоду на тимчасове переведення, яку працівник висловлює у заяві про переведення. У цій заяві працівник має обов’язково зазначити, що на час тимчасового переведення, робоче місце за попередньою посадою за ним зберігається.
Відповідно до абзацу другого п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 р. № 58 до трудової книжки працівника вносяться відомості про переведення на іншу постійну роботу. У графі 2 розділу «Відомості про роботу» трудової книжки необхідно зазначити: «Переведено на посаду таку-то», у графі 3 — робиться посилання на наказ про переведення. Вказувати про тимчасовий характер переведення не потрібно. Формулювання запису про переведення залежить від того, до якої категорії належить посада (професія), на яку переводять працівника
Тому дії начальника цеху є неправомірними, оскільки переведення було проведено без згоди на це працівника.
