Определите, имеет ли место правонарушение в случаях, приведенных ниже, форму вины, обстоятельства, исключающие юридическую ответственность (если они есть): 1) молодые люди преградили женщине на улице путь и выхватили у нее из рук сумку с деньгами , но женщина (оказавшаяся капитаном полиции) применила оружие и задержала преступников, ранив одного из них; 2) водитель автомобиля превысил скорость, благодаря чему успел доставить пострадавшего в ДТП парня в больницу, где он был врачами; 3) во время большого пожара жилой дом, пожарники разобрали сарай, мешавший гашению огня.​

Кримінальна відповідальність — це обов'язок осо­би дати звіт про свої дії уповноваженим на те дер­жавним органам (зізнання попереднього розслідуван­ня прокуратури, суду), а також перетерпіти певні об­меження, страждання, відчути примусову дію кримі­нального закону. Частиною кримінальної відповідаль­ності є застосування покарання щодо винного.

Кримінальна відповідальність, як і кожний вид юридичної відповідальності, ґрунтується на консти­туційному принципі законності. Це означає, що кри­мінальній відповідальності і покаранню підлягає ли­ше особа, винна у вчиненні злочину.

— Що таке злочин?

(Діти висловлюють свої думки).

Злочин — це суспільно небезпечне діяння, вияв­лене або в дії, або у бездіяльності. Злочин полягає в активних   діях   (крадіжка   чужих   речей,   вчинення тілесних ушкоджень іншим людям).

—   Як же бути, коли вчинено злочин?

(Діти висловлюють свої думки).

Повідомлення про злочин є важливою умовою бо­ротьби зі злочинністю і засобом запобігання їй, свідчить про громадську зрілість людини. Воно не має нічого спільного з таким негативним явищем, як наклеп. Ябіда ніколи не виступить відкрито проти недоліків, а таємно обговорюватиме їх за спиною своїх товаришів.

Якщо людина напевно знає про підготовлений або вчинений злочин, повідомити про який зобов'язує за­кон, але все-таки не виконує цього обов'язку, вона підлягає кримінальній відповідальності.

Деякі інші види пасивної поведінки є злочинною бездіяльністю (неподання водієм до людині, яка постраждала під час автомобільної аварії, непо­дання капітаном судна до людям, які гинуть у воді).

— Що ж чинять з особою, яка вчинила злочин?

(Діти висловлюють свої думки).

— Особа, яка вчинила злочин, підлягає криміналь­ній відповідальності і покаранню. Кримінальне пока­рання застосовується тільки за вироком суду й відповідно до закону.

— З якого віку може нести особа кримінальну відповідальність?

— Вік, з досягненням якого настає кримінальна відповідальність за злочин, — 16 років.

Однак за вбивство, зумисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, зґвалту­вання, розбійний напад, крадіжку, злісне хуліганство, зумисне знищення або пошкодження державного майна чи майна громадян, що призвело до тяжких наслідків, а також за умисне вчинення дій, які можуть виклика­ти аварію, відповідальність настає з 14 років.

— Як бути, якщо підлітку ще немає 14 років, а він учинив суспільно-небезпечне, заборонене законом діяння, наприклад — украв?

(Діти висловлюють свої думки).

Щодо такого підлітка застосовуються примусові заходи виховного характеру або заходи громадського впливу.

На жаль, 14 – 16-річні підлітки не завжди знають, що вони вже можуть бути притягнені до кримінальноївідповідальності.

Підстави і принципи кримінальної відповідальності визначаються кримінальним правом. Кримінальне право є системою юридичних норм, встановленою Верховною Радою України, які визначають не лише принципи і підстави кримінальної відповідальності, а й те, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі вчинять злочин. І серед дорослих, і серед дітей широко розповсюджена хибна думка, що закон за скоєний підлітком злочин ніяких серйозних заходів не передбачає, що неповнолітні користуються в цій сфері особливими привілеями і пільгами. Позиція кримінальної відповідальності інша.

Неповнолітні несуть кримінальну відповідальність на тих же правах, що й дорослі злочинці.

Гуманізм зовсім не означає потурання. Кримінальний кодекс України не надає пільги неповнолітнім. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх передбачені цим кодексом також.

Високий рівень дитячої злочинності у Японії. Поряд зі швидким кількісним зростанням звертає на себе особливу увагу й інша особливість дитячої злочин­ності. З кожним роком вона стає більш організова­ною і груповою, зростає число неповнолітніх реци­дивістів, виникають більш нові її небезпечні форми.

У найбільшому місті Токіо зареєстровано 569 юнацьких банд, які налічують у своєму складі близь­ко З0 тисяч підлітків.

•Основной характеристикой этих отношений является то, что:
 1. они выступают в качестве волевых решений участников уголовного судопроизводства, поскольку уголовно-процессуальное право воздействует на общественную жизнь, прежде всего через волю и сознание людей;
 2. возникают в связи с совершенным преступлением, необходимостью его раскрытия и привлечением к уголовной ответственности виновных в его совершении;
 3. имеют процедурный характер, поскольку регламентированы процессуальными нормами права, в связи с чем, по своей сути, являются уголовно-процессуальными.
 В зависимости от потребности субъектов, обуславливающих возникновение и развитие любых общественных отношений, в составе предмета регулирования уголовно-процессуального права принято выделять три группы общественных отношений:
 1. основные, или системообразующие, отношения;
 2. производные отношения; 3
. сопутствующие отношения. процессуальное право основные (системообразующие) отношения, связанные с установлением наличия или отсутствия основания уголовной ответственности, возложением уголовной ответственности и/или освобождением от нее; • производные (от основных) отношения, возникающие в связи с реализацией своих субъективных прав и обязанностей участниками уголовного судопроизводства, а также в некоторых случаях отношения по предупреждению причин и условий совершения преступления и возмещению ущерба, причиненного в результате совершенного преступления. Метод уголовно-процессуального регулирования представляет собой совокупность приемов (элементов), которые используются при опосредовании общественных отношений в сфере производства по уголовному делу нормами уголовно-процессуального права и которые оптимально обеспечивают достижение цели и решение задач уголовного судопроизводства. Таким образом, группе основных (системообразующих) отношений, выступающих ядром предмета регулирования уголовно-процессуального права, присуще императивное регулирование, построенное на субординации целей и интересов участников общественного отношения. Эти отношения подчинены публичному интересу, обеспеченному государством в лице своих компетентных органов, которое, в свою очередь, обеспечивает создание гарантий для соблюдения прав и законных интересов граждан. Публичный интерес выступает основой структурирования вышеуказанных отношений. С другой стороны, публичный интерес — это совокупность интересов частных, а частный — элемент публичного, а потому совершенно логично и естественно, что в уголовно-процессуальное право вкрапливаются частно-правовые интересы, характерные для диспозитивного регулирования общественных отношений. Таким образом, диспозитивное регулирование характерно для второй и третьей групп общественных отношений, входящих в предмет регулирования уголовно-процессуального права. Оно, например, может проявляться, когда участник уголовного судопроизводства воспользуется, если посчитает нужным, правом обжалования действий (бездействия) следователя или дознавателя в суд (ст. 123, 125 УПК РФ), чтобы обязать следователя провести очную ставку между потерпевшим и свидетелем, либо предъявит исковое требование о возмещении имущественного вреда к непосредственному причинителю вреда — обвиняемому. Оба указанных приема правового регулирования, образуя уголовно-процессуальный метод, являются первичными и в юридической литературе именуются также магистральными. Уголовно-процессуальные нормы, составляя единую нормативную основу уголовно-процессуального права, подразделяются на достаточно обособленные группы, регулирующие однородные отношения. В доктрине указанные группы норм получили название уголовно-процессуальных институтов. Итак, уголовно-процессуальный институт — это совокупность уголовно-процессуальных норм, регулирующих взаимосвязанные однородные общественные отношения. Например, «Реабилитация», «Уголовное преследование», «Прекращение уголовного дела». Взятые в совокупности уголовно-процессуальные институты образуют систему уголовно-процессуального права. Место каждого института определяется важностью общественных отношений, подвергаемых уголовно-процессуальному регулированию. Они располагаются последовательно — от норм общей части уголовно-процессуального закона к нормам особенной.