Во времена древней русм пересказ

Росто́в-на-Дону́ — крупнейший город на юге Российской Федерации, административный центр Ростовской области и Южного федерального округа. Город воинской славы (2008).

Основан грамотой императрицы Елизаветы Петровны от 15 декабря 1749 года. Расположен на юго-востоке Восточно-Европейской равнины, на берегах реки Дон, в 46 километрах от места её впадения в Азовское море, в 1092 километрах к югу от Москвы.

Население — 1 114 806 чел. (2015), это десятый по численности населения город России. Кроме того, Ростов-на-Дону является 30-м городом Европы по численности населения. Занимает 1-е место среди городов Южного федерального округа. В пределах Ростовской агломерации проживает свыше 2,16 млн человек (четвёртая по численности агломерация страны), Ростовско-Шахтинская полицентрическая агломерация-конурбация имеет порядка 2,7 млн жителей (третья по численности в стране).

Город является крупным административным, культурным, научно-образовательным, промышленным центром и важнейшим транспортным узлом Юга России. Неофициально Ростов именуют «Воротами Кавказа» и южной столицей России, а также донской и комбайновой столицей. Распространено понятие «Ростов-папа».

В 2012 году Ростов-на-Дону занял 5-е место в рейтинге качества городской среды. В 2018 году Ростов-на-Дону станет одним из городов, в которых будет проводиться чемпионат мира по футболу

Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток.
Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені. 

Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.