Ю́рій Льво́вич (1252/1257 — 21 квітня 1308/1315) — король Руський (1301—1308/1315), князь Белзький (1264—1301), Галицький і Волинський (1301—1308/1315). Представник руського дому Романовичів династії Рюриковичів. Старший син галицько-волинського князя Лева I і угорської принцеси Констанції[1]. Онук руського короля Данила Галицького і угорського короля Бели IV. За життя батька володів Белзом і Холмом. Одружувався двічі: з Ксенією, з донькою тверського князя Ярослава Ярославича (1282—1286), і Євфимією, донькою куявського князя Казимира I, сестрою краківського князя Владислава I Локетка[1]. Спробував відібрати частину Волині у володимирського князя Володимира Васильковича (1288)[1]. Очолив державу після смерті батька (1300)[1]. Переніс столицю до Володимира, титулувався «королем Русі і князем Володимирії»[1]. Підтримував свого швагера краківського князя Владислава I у війнах проти чеського короля Вацлава II[1]. Втратив Люблінську землю[1]. Уклав союз із Тевтонським орденом проти Литви[1]. Ініціював утворення окремої Малоруської (Галицької) митрополії (1303)[1]. Відносно мирний період правління вважається останньою добробуту Руського королівства[2][3][4]. У західній традиції — Ю́рій І.
