Му́зыка Казахста́на (каз. Қазақстан музыкасы) — музыкальная культура Казахстана. До начала XX века представляла собой исключительно народное творчество, развитие музыкальной культуры началось только после Октябрьской революции и вхождения республики в состав СССР. После обретения независимости продолжилось развитие казахской музыки, ставшей частью мировой музыкальной культурыю.
Казахская народная музыка основана на семиступенных диатоническом мажорном и минорном ладах, в которых большое место занимают элементы пентатоники. Как и музыка других народов, долгое время не испытывавшая влияния западной музыкальной культуры, она отличается развитой ритмикой и подвижной тональностью Особенностью казахской музыки является синкретизация. В XX веке народная традиция становится основой для классических произведений. В довоенный период академическая музыка использует фольклорный материал для прямого заимствования, в последующие годы народные мелодии творчески переосмысливаются[1].
Объяснение:
У минулому композитори намагалися надати своїм композиціям чітко визначеної форми, наприклад, рондо або сонати. Якщо композитор відчував потребу у вільному вираженні своїх вражень, уявлень та емоцій поза межами усталених форм, чудовим виходом для нього було звернутися до фантазії — найбільш вільної форми з-поміж інших. Назва цього жанру походить від грецького слова «фантас», що означає «уява». Із плином часу фантазія набуває дедалі вільнішого характеру, образні межі її розширюються. Оскільки композиція іменувалася «фантазією», митець мав змогу відійти від канонів, властивих музичним формам. Тому його не можна було звинуватити в порушенні усталеної музичної структури, оскільки фантазії її не мали. У фантазії композитор презентує слухачеві головну музичну тему на самому початку твору, дані — ніби імпровізує на задану тему, змінюючи засоби музичної виразності. Митець продовжує музичний розвиток так, як підказують йому серце, власні почуття й емоції, уява і фантазія.
Объяснение:
