Ритмический рисунок для медленного, быстрого вальсов, польки, мазурки и марша. Полученные мелодии запишите

ответ:У XVI столітті слово «симфонія» використовувалось у назвах збірок мотетів та іншої духовної — церковної або паралітургічної — музики, стосувалось воно і вокального багатоголосся. Приклад такого застосування — збірка знаменитого нотовидавця Ґеорґа Рау[de] «Симфонії приємні, а до того ж короткі» (Symphoniae iucundae atque adeo breves; 1538), яка містить 52 чотириголосні мотети відомих композиторів XV—XVI століть. На рубежі XVI та XVII століть слово «симфонія» трапляється в назвах вокально-інструментальних композицій, наприклад «Священні симфонії» Дж. Ґабріелі (Sacrae symphoniae, 1597, і Symphoniae sacrae, 1615) та Генріха Шютца (Symphoniae Sacrae, 1629, 1647, 1650), а також у назвах інструментальних творів, як-от «Музичні симфонії» Лодовіко Ґроссі да Віадана[it] (Sinfonie musicali, 1610).

У XVI столітті ще не було чіткого розмежування між термінами «соната», «симфонія» та «концерт», і якщо, наприклад, Джованні Ґабрієлі наприкінці XVI століття називав «симфонією» співзвуччя голосів та інструментів, то Адріано Банк'єрі та Саломоне Россі[en] на початку XVII століття застосовували це поняття вже до спільного звучання інструментів без голосів.

Із моменту народження опери, в самому кінці XVI століття, в ній завжди були присутні інструментальні епізоди: вступи до кожного акту, звукозобразні картини, розгорнуті танцювальні інтермедії — будь-який такий епізод іменувався «симфонією». З часом інструментальні епізоди, винесені за рамки вистави, перетворились у відносно розвинений і завершений твір, що передує дії , — увертюру. У XVII столітті назва «симфонія» поступово закріпилась за оркестровими вступами (увертюрами) або інтермедіями в інструментальних і вокально-інструментальних творах — у сюїтах, кантатах і операх.

Объяснение:

Бах Иоганн Себастьян (1685—1750), немецкий композитор и органист.

Родился 21 марта 1685 г. в Эйзенахе, где отец занимал должность придворного музыканта. Рано потеряв родителей (Баху не было и десяти лет), мальчик переехал в Ордруф к старшему брату Иоганну Кристофу, у которого и учился музыке.

К 17 годам он играл на скрипке, альте, клавире и органе, пел в хоре. Баха пригласили в Веймар служить музыкантом при дворе. Это приглашение стало началом его карьеры, закончившейся в должности кантора (дирижёр хора, органист и сочинитель духовной музыки) в церкви Святого Фомы в Лейпциге (с 1723 г.).

Творческое наследие Баха огромно. Он создавал произведения во всех известных в то время жанрах, кроме оперы: оратории, кантаты, мессы, мотеты, музыку для органа, скрипки и фортепиано.

В Веймаре, где был прекрасный орган, Бах написал серию органных токкат (из них наиболее знаменита ре-минорная). В Лейпциге ему приходилось на каждой воскресной церковной службе исполнять новую кантату. Таким образом он стал автором 265 кантат (пять годовых циклов). Кроме духовных писал светские кантаты («Кофейная», «Крестьянская» и др.).

Полифонический жанр фуги Бах довёл до совершенства: в его «Хорошо темперированном клавире» (1722—1744 гг.) каждой тональности соответствуют отдельные прелюдия и фуга.

В цикле «Искусство фуги», над которым Бах работал последние десять лет жизни, представлены произведения, развивающие — каждый раз неповторимо — одну и ту же тему.

Вершинами вокально-инструментальной музыки явились композиции «Страсти по Иоанну» (1724 г.), «Страсти по Матфею» (1727 или 1729 г.), а также «Высокая месса си-минор» (1747— 1749 гг.).

Скончался 28 июля 1750 г. в Лейпциге, где жил постоянно с момента переезда туда.

Современники ценили творчество Баха, однако масштаб его дарования был осознан лишь спустя полвека после смерти композитора.
кратче не могла