Хелп миии , Расположить всех "предшественников" фортепиано в порядке их появления, написав их определение и даты изобретения этих инструментов.

Я люблю тебя, жизнь,

Что само по себе и не ново.

Я люблю тебя, жизнь,

Я люблю тебя снова и снова.

Вот уж окна зажглись,

Я шагаю с работы устало.

Я люблю тебя, жизнь,

И хочу, чтобы лучше ты стала.

Мне немало дано:

Ширь земли и равнина морская.

Мне известна давно

Бескорыстная дружба мужская.

В звоне каждого дня

Как я счастлив, что нет мне покоя -

Есть любовь у меня,

Жизнь, ты знаешь, что это такое.

Как поют соловьи,

Полумрак, поцелуй на рассвете

И вершина любви -

Это чудо великое - дети!

Вновь мы с ними пройдем

Детство, юность, вокзалы, причалы,

Будут внуки... Потом

Все опять повторится сначала.

Ах, как годы летят!  

Мы грустим, седину замечая.

Жизнь, ты помнишь солдат,

Что погибли, тебя защищая?

Так ликуй и вершись

В трубных звуках весеннего гимна.

Я люблю тебя, жизнь,

И надеюсь, что это взаимно.

У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі.
Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.
Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.
«Чому ж це так? — думає Вітер.— Адже я залюбки можу вирвати дуба з корін¬ням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені — не грає? »