Дополните так, чтобы число a явоялось решением уравнения:
a= 1/3 ; 4x - ? = 0,(3)

У баладі "Світязь" з водою (озером) пов'язана тема смерті і відродження народу, його духовної сили. Синій (блакитний) колір символізує довіру, безкінечність, сум. Це небесний колір і колір води. У культурі християн він також асоціюється з вічної божественної силою. Означає також чеснота, добру славу, вірність. Білий колір — символ невинності, чистоти, до праведності, світла, сонця, життя, святості. У християн традиционый білий позначає спорідненість з Богом. Одночасно білий має протилежне значення: це знак смерті, порожнечі, мовчання. Поет використав різні значення білого кольору в баладі "Світязь".

Народ Туганового держави до приходу ворогів жив щасливо і радісно. Проте з приходом гнобителів ("чорної сили") життя людей загрожує небезпека: "Біле нас огортає...". Білі квіти, які перетворилися дівчата і жінки Світязя, уособлюють духовну чистоту і невинність, життя у відповідність з Божими заповідями. Однак тим, хто загрожує всьому "білому" (тобто чистому, вільному, доброчесного), квіти несуть смерть. Лілія (купава) - символічне втілення краси та чистоти. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви. Білі купави в баладі А. Міцкевича "Світязь" втілюють духовну красу народу, який бореться за свою волю. Зелений колір - символ природи, молодості, родючості, краси, радості, життя. Білі купави в "зеленому листі" втілюють віру поета в свій народ, в продовження його життя, нове відродження, вільне існування. Зілля - символ смерті і відродження; магічного впливу на почуття, вчинки людини, її долю; оберіг від нечисті. У перекладі балади А. Міцкевича "Світязь" використовується метафора "цар-зілля", підкреслюючи думку про те, що прагнення до свободи - найбільше і найсильніше, яке живе в народі.

Відповідь:Альпийская складчатость — последняя крупнейшая эпоха тектогенеза, охватывает последние 50 млн лет геологической истории Земли (палеоцен — кайнозой). Термин был впервые использован французским геологом Бертраном в 1886—1887 годах для обозначения складчатости мезозойско-кайнозойских и более древних отложений Южной Европы.[1]

В эту эпоху в результате активизации процессов горообразования, складкообразования, разломообразования, гранитизации, вулканизма, сейсмичности и других геодинамических процессов сформировался крупнейший горный альпийский пояс, пересекающий по широте Евразию и обрамляющий впадину Тихого океана, — Средиземноморский (Альпийско-Гималайский) складчатый (геосинклинальный) пояс и Тихоокеанское кольцо альпийской складчатости.

Складкообразование происходило в пределах геосинклинальных областей, развивавшихся в мезозое и раннем палеогене. Этот процесс завершился возникновением молодых горных сооружений:

Детальніше - на -

Покрокове пояснення: