Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина, але для цього йому прийшлося долати чималі труднощі. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого не було, окрім горя та злиднів. Йому було лише 5 років, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Батько пішов воювати та й загинув на війні, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті, він зазнав і голоду, і холоду, і нестатків.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому полягає його життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.
