На сторінках роману „Айвенго” триває вічна боротьба добра і зла, справедливості й підступності. Людському і суспільному злу В. Скотт протиставляє вічні цінності. Письменник з великою майстерністю викриває вади й недоліки людей, але при цьому він завжди залишається об’єктивним, помічаючи в людині як добре, так і погане. Айвенго — ідеальний лицар. Пряме і переносне значення слова лицар збігаються, коли йдеться про нього. Створюючи образ Айвенго, Вальтер Скотт нагадує своїм співвітчизникам про поняття, найважливіші для благородної людини: чесність, справедливість, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. В образі Айвенго втілено ті риси, які письменник хотів би бачити і у сучасних йому аристократах. Зовсім інший Бріан де Буагільбер. З’являється як сувора, тверда людина. Видно його відношення до церкви, його віра. Незважаючи на свій титул священної особи він досить вульгарно говорить про саксонську принцесу Ровену, зовсім не як духовна особа. І ми бачимо його не як позитивного персонажа. Гордий та самовпевнений, він терпить нищівний удар по самолюбству. Далі він, можливо з причини втрати авторитету, вдаряється в усі тяжкі. Він бере в полон Ревекку і просто губить голову. Він закохується в Ревеку, видна його внутрішня боротьба. Він готовий відмовитися від свого титулу, імені, він готовий кинути себе, знеславити заради своєї пристрасті. В його душі йде запекла боротьба. Ось коли перед нами постає він справжній! Пристрасна натура, сильний дух... Але його душа вже знівечена постійною жорстокістю і насильством. Айвенго і Бріан де Буагільбер – сміливі воїни, але у творі вони протиставлені один одному. Вони суперники й вороги, які уособлюють дві різні моральні позиції.
Первоначально на территории Закавказье было зафиксировано больше 20 духовых народных инструментов, которые заметно отличались по конструкции, по получения звука и самому звучанию.
Их все условно делили на группы:
Губные, среди которых можно выделить ксул, ней, най, ян-тутек, келенай, мусигар, мизмар, бурбуг и туттек.
Язычковые. К ним относятся сюмсю просто и сюмсю-балабан, шапбыр-балабан, зурна, тулум, арган и просто балабан.
Мундштучные. Это бургу, каранй, бут, гавдум, нефир, шейпур и шах-нефир.
Сейчас самыми популярными являются балабан, тутек, зурна и тулум, которые узнаваемы во многих странах,
Дудук – популярный духовой инструмент, язычкового типа, с двойной съемной тростью и трубкой с 9 отверстиями. Снабжен регулятором тональности в виде колпачка.
Распространен не только на Закавказье. Известен и как циранапох. Настоящий дудук раньше изготавливали из тростника или костей, сейчас делается только из древесины абрикоса, так как другие породы дают резкое, гнусавое или писклявое звучание.
Его звучание очень близко к человеческому голосу, оно теплое и бархатное, хорош для исполнения лиричных, выразительных мелодий с хорошей эмоциональностью. Небольшая октавность (1,5) не мешает получать очень многогранные и душевные мелодии. Длинный инструмент (около 40 см) идеален для любовных мелодий, а короткий – для танцевальных.
Очень часто музыка исполняется двумя музыкантами, ведущим и дам-дудук. Первый воспроизводит саму мелодию, а второй – аккомпанемирует монотонной басовой игрой.
Также любимы на Кавказе и другие духовые инструменты, например, зурна, шви.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
