3. Укажи число, яке менше від -1,17.
ОА. -1,089 ОБ. -1,18 оВ. -1,2
ОВ. -1,2 оГ. -1,175​

Число сохранившихся рукописных книг XI–XVII вв. насчитывает десятки тысяч. Но даже эта цифра не может дать приблизительного представления о числе книг, написанных и обращавшихся на Руси в то время. Многие уникальные памятники погибли в огне пожаров при набегах половцев, татар, литовцев Смутного времени. Например, в 1240 г. во время нашествия Батыя в Десятинной церкви в Киеве были уничтожены уникальные рукописи. В 1382 г. во время сожжения Москвы Тохтамышем сгорели тысячи книг, которые были свезены в столицу по указанию митрополита Киприана. 
Первые книги на Руси были обычно переводами с греческого языка, осуществленными славянами в Моравии и Болгарии, а также на Руси. Это были библейские книги: Псалтирь, Евангелие и другие. Оригинальными произведениями русских авторов являются поучения, жития святых, летописи, слова. 

Большинство книг имело религиозное содержание (творения Святых Отцов, жития святых, богослужебные книги). А вот книг исключительно светского содержания в то время писалось немного. И это было естественным положением вещей, ведь наши древнерусские предки очень трепетно относились к рукописи, считали, что в письменном слове должно было выражаться в первую очередь Слово Божественное. 

Наиболее ранние из сохранившихся рукописных книг относятся ко второй половине XI – началу XII вв. Самая ранняя – Остромирово Евангелие (1056–1057 гг.). Чуть позже были написаны два «Изборника» князя Святослава Ярославича (первый – в 1073 г., второй – в 1076 г.). В начале XII в. появилось Мстиславово Евангелие (1115 г.). Евангелия и Изборники – великолепные образцы книжного искусства Древней Руси. Они написаны уставным письмом на пергамене. Листы книг богато орнаментированы, украшены миниатюрами. 

«Остромирово Евангелие» долго считалось вообще первой древнерусской книгой. Однако в 2000 году, во время археологических раскопок в Новгороде были найдены три деревянные дощечки с древнерусскими текстами, которые ученые считают страницами из деревянной книги – «Псалтири». Было установлено, что деревянная «Псалтирь» была создана в конце X–начале XI вв.    

Исследованием содержания рукописей занимаются филология, источниковедение и, кроме того, палеография (греч. палайос – древний, графо – пишу) – специальная историческая дисциплина, которая исследует закономерности развития письменных источников с их внешней стороны: изменения материала, орудий письма, особенностей почерков и украшений и т.д. Одна из основных задач палеографии – установление времени и места написания источника, подлинности произведения, потому что даты написания, имеющиеся в рукописной книге, часто не соответствуют действительности. Датировать рукопись можно по особенностям материала, на котором она написана, знаков письменности – букв, украшений, особенностей древнерусского языка. 

Основной материал рукописных книг – пергамен и бумага. Пергамен (от названия города Пергам в Малой Азии) – особо выделанная телячья кожа. В Древней Руси этот материал называли «харатья» (от греч. хартион, или телятина. Слово «пергамен» (перкомент) проникло на Русь уже в XVI в. из польского языка. На пергамене книги писали до второй половины XIV в. С этого времени пергамен начал заменяться бумагой, сначала привозной, а потом и отечественного производства. Уже в XV в. пергамен употреблялся для написания лишь самых ценных книг, потому что он был гораздо дороже бумаги, но и долговечнее ее. Русские рукописи XV–XVII вв. написаны почти исключительно на иностранной бумаге французского, немецкого, польского и голландского производства. Первые попытки завести свое бумажное дело на Руси относятся к XVI в., но тогда бумага получалась низкого качества. Массовое производство русской бумаги началось лишь в XVIII в. 

Твір за романом «Злочин і кара». «Краса врятує світ», - написав Ф. М. Достоєвський у своєму романі «Ідіот». Цю красу, яка здатна врятувати і перетворити світ, Достоєвський шукав протягом усього свого творчого життя, тому майже в кожному його романі є герой, В якому є й хоча б частинка цієї краси. Причому письменник мав на увазі зовсім не зовнішню красу людини, а його моральні якості, які і перетворюють його в дійсно прекрасної людини, який своєю добротою і людяністю здатний внести частинку світла в убогий і жорстокий світ. У романі «Злочин і кара» таким світлом стала Сонечка Мармеладова, Сама «принижена і ображена» з усіх героїв цього роману. Саме вона завдяки своєму світлому і безкорисливій характером стає справжнім моральним ідеалом Достоєвського, До якого він мріє привести всіх людей.Цей моральний ідеал укладений в безкорисливій, самовідданої і жалісливий Соні, що є такою від природи, від того, що так їй велять її серце, її щира віра в Бога і в добрий початок у всіх людях. Завдяки своїй моральній чистоті і душевної невинності Сонечка як би виривається з пут сучасності, ширяє над реальним життям, стає уособленням всіх кращих людських якостей. Часом вона, неосвічена і напівписьменна дівчина, бачить навіть більше, ніж студент філософ Раскольников. Їй зрозуміло те, що Родіону тільки належить зрозуміти, а саме - безмежна любов до всього людства, яка веде до єднання з людьми і суспільством. Якби не було цієї любові, Сонечка не змогла б жити, бо життя тільки заради самої себе, їй не зрозуміла. Їй необхідно жити для когось то, тільки тоді її існування стає повним і має якийсь сенс. Заради цього вона готова навіть пожертвувати собою. Чи не піди вона на вулицю - померли б з голоду її домочадці. Ласкаво Соні по відношенню до інших вимагає зла по відношенню до себе, але вона готова принести таку жертву. Іноді образ приниженою, яка торгує своїм тілом дівчини нагадує читачеві про найчистішому образі Богоматері, яка журиться за всіх нещасних на землі. «Так не на землі, а там … про людей тужать, плачуть, а не докоряють …»Самозречення Соні набуває форми «нескінченного приниження». Але, на думку Достоєвського, це якість повинна бути притаманне людині від початку. Тільки той людина, Який володіє цими якостями з самого народження, може стати моральним ідеалом. Саме такою людиною і є Соня. Цікаво простежити за тим, як Соня відноситься до християнської віри. Для неї абсолютно не має значення обрядова сторона, найважливішим є саме віра, віра в Бога, віра в початкове добро і людяність. Саме у вірі вона знаходить той світ, який висвітлює її жалюгідне існування і положення повії. Тому до Сонечки не липне «бруд обстановки убогій». Тому вона не стане домагатися добра через зло, тільки через самопожертву і милосердя любов до всього людства.В образі Соні втілені ідеї Достоєвського про те, що світ врятує братерське єднання між людьми, справжня віра в Бога, і що основу для цього єднання слід шукати не в суспільстві «сильних світу цього», а в глибинах народної Росії. В особі Соні Достоєвський зображує народний, справжній варіант релігійного світовідчуття. Саме в народній релігійності знаходить Достоєвський основу для своєї ідеї глибинного християнства. Ось чому саме Сонечка Мармеладова стає ідеалом жінки, ідеалом людини. Ось чому саме в ній укладено моральний ідеал самого Достоєвського, який вважав, що саме така, справжня душевна простота і краса врятують світ, направлять людство в потрібне русло і позбавлять людей від багатьох страждань і вилікують суспільство від пороків.