Після того як ізраїльський народ був чудесним чином визволений із єгипетського рабства й перебував на шляху в обітовану землю, Бог з’явився Мойсею на горі Сінай і дав Десять Заповідей, які він повинен був передати народові. Коли він зачитував перед народом Декалог, весь народ із радістю слухав і приймав Божі слова. Ізраїльтяни також обіцяли передавати ці заповіді наступним поколінням. Але з історії цього народу ми бачимо, що в них було чимало відступів від заповідей Господніх, і це приводило народ до ідолопоклонства.
Минав час, народ томився під ярмом гріха й кликав до Бога про до Господь почув їхнє благання й послав у світ Визволителя — Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.
Під час земного життя та служіння Ісус Христос не лише навчав народ, проголошуючи проповіді, але й власним прикладом показував, як потрібно жити й виконувати те, що повеліває Отець Небесний.
За Ісусом Христом ходило багато народу: одні — щоб Він їх зцілив, інші — через те, що увірували в Нього як Божого Сина, а ще інші — щоб підловити Його на слові та видати тодішній владі. Із усіх цих людей Він вибрав дванадцятьох, які стали Його найближчими учнями.
Перед вибором учнів Ісус молився цілу ніч, тому що Він добре знав, що це дуже відповідальна справа: «І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога» (Лк. 6:12), що їм належить проповідувати Його Слово й навчати Господній науці інших людей: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Мт. 28:19-20).
Нам необхідно пам’ятати, що апостолами стали люди, котрі залишили все, щоб слідувати за Христом: «От усе ми покинули, — та пішли за Тобою слідом» (Лк.18:28). Вони принесли велику жертву заради служіння Богові.
