Очень 1. На рисунке 23, а— в изображены графики функций на
отрезке [3; 3]. Для каждой из них определите ее нули.
​

В результате поражения в войне со Швецией по Столбовскому миру 1617 года северное, западное и южное побережье Ладожского озера вошло в состав Шведской Ингерманландии. Русская крепость Орешек была переименована в Нотебург (Ореховый город), а крепость Корелы в Кексгольм[47]. На северном берегу озера в 1632 году шведами было основано городское поселение Сордвалла. На начальном этапе Северной войны 1700–1721 годов Ладожское озеро и его побережье стали аренами военных действий. В 1702 году состоялось сражение кораблей в районе Кексгольма. 11 октября 1702 года штурмом была взята крепость Нотебург у истоков Невы. Петром I она была переименована в Шлиссельбург (Ключ-город). По распоряжению царя Петра I в 1704 году на южном побережье Ладожского озера основан город Новая Ладога. В 1705 году российские войска перешли по льду озеро и на три дня заняли город Сордвалла. В 1710 году штурмом был взят город Кексгольм. По Ништадтскому мирному договору 1721 года побережье Ладожского озера стало полностью российским. Для упрощения судоходства вдоль южного берега озера в 1718–1731 годах от Невы до Волхова построен Староладожский канал. Взамен обмелевшего канала в 1861–1866 годах построили Новоладожский канал[5].

С 1939 по 1944 год в Ладожском озере действовала Ладожская военная флотилия в составе Балтийского флота. Во время Великой Отечественной войны в 1941–1944 годах большая часть побережья Ладожского озера была оккупирована германскими и финскими войсками. В юго-западной части озера с сентября 1941 года по март 1943 года действовала Дорога жизни, связывавшая находящийся в блокаде город Ленинград с остальной территорией страны[5]. Дорога организована в сентябре 1941 года от порта Осиновец по Ладожскому озеру: в навигацию — водным транспортом на Кобону (35 км) и Новую Ладогу (135 км), в ледостав — автомобильным транспортом на Кобону. За это время по Дороге жизни было доставлено 1,6 миллиона тонн грузов и эвакуировано на Большую землю более 1,3 млн человек[31].

ще десять років тому улюбленими іграшками дітей були ляльки, ведмедики та машинки, у вільний час хлопчики та дівчатка читали, бавилися на подвір’ї. останні соціологічні дослідження показали, що на сьогодні дозвілля дітей асоціюється з єдиним словом – комп’ютер. інтернет став невід’ємною частиною дитячого життя, чи не основним джерелом пізнання світу та спілкування…  мої родичі пишалися тим, що першим словом їхньої дитини була назва комп’ютерної гри. зараз хлопчик навчається у четвертому класі. він так і не обзавівся друзями, весь час проводить за комп’ютером. батько 9-річної мар’яни – активний користувач інтернету, проте обмежується робочим комп’ютером. вдома мережа не підключена, оскільки чоловік турбується про дочку: мовляв, у неї можуть з’явитися небезпечні зв’язки, доступ до забороненої інформації наводить у приклад так званих «жертв «контактів» - людей, які поринули у віртуальний світ з головою й через соціальні мережі не вміють спілкуватися з людьми тет-а-тет.  за словами психолога оксани чекіт, комп’ютер та інтернет – результат сучасного прогресу, тож не вчитися користуватися ними – те саме, що ігнорувати грамотність. відгород­жувати дітей від віртуального світу, а тим більше – з заборон, безрезультатно. якщо це явище існує – потрібно застосовувати його з користю.  перш за все, батькам необхідно опанувати премудрості інтернету. діти ледь не з дитячого садочка прагнуть зареєструватися в соціальних мережах: для них це – показник дорослості та можливість уникнути контролю батьків. часто юні любителі он-лайн-спілкування зазначають, що мама з татом у віртуальному просторі не орієнтуються. у такому випадку хлопчики та дівчатка мають повну свободу дій, що приховує чимало небезпек.  завдання батьків – не дати дитині потонути у віртуальній реальності. зазвичай таке трап­ляється через брак спілкування. у сім’ях, де мама й тато цікавляться життям нащадків, багато з ними розмовляють, жертв сучасного прогресу знайти важко. нерідко у соціальних мережах можна натрапити на малят 3-4 років. звичайно ж, їх реєструють батьки. сучасні мами – надто заклопотані своїми справами, тож інтернет для них – чудова нагода зайняти дитину мультиками та іграми: «аби сиділа тихо та мені не заважала! ». насправді діткам у такому віці необхідне лише реальне спілкування з близькими людьми, тож соціальні мережі – не для них.учнів 1-5 класів можна відпускати у віртуальний світ, але ненадовго – вистачить півгодини на день. щоб уникнути інтернет-залежності, варто потурбуватися про те, щоб дитина мала якомога більше реальних друзів: відвідувала секції та гуртки, не мала проблем у спілкуванні з однолітками. не слід привчати школярика здобувати інформацію виключно в інтернеті: заохочуйте його відвідувати бібліотеки, читати книжки. закомплексовані діти, у яких порушені навички соціалізації, краще почуваються у чатах та соціальних мережах: віртуальні друзі їх не бачать, приймають з усіма «мінусами», тому реальний світ здається хлопцям та дів­чатам ворожим.  батькам слід постійно цікавитися, яким чином дитина використовує інтернет. у віртуа­льному просторі пропонують величезну кількість кривавих ігор, які руйнують психіку та роблять школярів жорстокими. всю інформацію діти сприймають буквально, тож потрібно знати, якими сайтами вони користуються. не бажано, щоб комп’ютер стояв у дитячій кімнаті, куди рідко заходять дорослі. краще розміщувати його у вітальні або на кухні, де постйно присутні батьки.