Жили-були собі дід та баба. Жили дуже бідно. Була в них корівка, а годувать її не було чим. На пашу водить її не могли, бо були старими дід і баба. Рішили вони продати корівку. Дід повів її на базар. Корівка була невеличка, але здорова. Сторгувався дід швидко з одною хазяйкою і продав корівку. Дуже пізно прийшов дід додому до своєї бабки.
Жаль було корівки, дак він з горя і напився. А ще купив палицю, щоб було на що спиратися.
Баба почала його лаяти:
— А щоб тебе нечиста сила забрала і в сині небеса занесла! Щоб ти на рівній дорозі ноги поламав! Давай сюди гроші!
А грошей вже не було. Баба вигнала діда з дому. Пішов дід по світу. Прийшов до річки, своє добро поховав під кущами. Сів і журиться. Аж ось звідкись узявся пихатий пан із своєю панею. Підійшли вони до діда. Сподобалась палиця панові. Він почав вимагати, щоб дід ту палицю йому продав. Дід пану каже:
— Не продам, бо ця палиця не проста, а чарівна.
Панові захотілось узнати, які чудеса виробляла палиця. Дід кинув палицю під кущ, де він перед тим заховав ковбасу. Пішов за нею, витяг не тільки палицю, а й ковбасу.
Пан дуже здивувався. Каже:
— Закуска є, тепер коли б ще і випивка знайшлася.
Кинув дід вдруге палицю до того куща, де він горілку заховав. Послав дід пана принести палицю. Пан побіг до куща і найшов там пляшку горілки. Просить пан діда:
— Продай мені свою палицю.
— Продам, якщо так просите. Платіть шапку грошей.
Побігла пані за грошима. Вернувся дід додому з грошима, помирилися з бабою та й живуть собі.
Пан пішов на другий день у ліс. Кидав, кидав, да все даром. Зрозумів пан, що дід обманув його.
Олександр Сергійович Пушкін (рос. Александр Сергеевич Пушкин; 26 травня (6 червня) 1799, м. Москва — 29 січня (10 лютого) 1837, м. Санкт-Петербург) — російський поет, драматург та прозаїк, реформатор російської літературної мови, автор критичних та історичних творів.
Пушкін вважається визначним чи найвизначнішим російським письменником, його тексти розглядаються як найпрестижніший зразок російської літератури, подібно текстам Данте в Італії чи Ґете у Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х років він став вважатися «першим російським поетом» (не тільки сучасності, але й усіх часів), а навколо його особи у читацької публіки створився справжній культ.
