с номером 61, не понимаю как делать">

Построен в 1194–1197 годах при князе Всеволоде III Большое Гнездо как дворцовый храм в честь его небесного покровителя — Дмитрия Солунского и по случаю рождения у князя сына Дмитрия. Храм несет в себе идею прославления могущества Владимирской земли и самого Всеволода. Изначально собор входил в комплекс построек княжеского двора. Это был один из самых красивых и самых оригинальных соборов Древней Руси. В результате многочисленных городских пожаров, со временем первоначальный облик собора был утрачен. Во 2-й половине XIX века были уничтожены примыкавшие к собору древние галереи и лестничные башни с всходами на хоры, являвшиеся частью дворцового ансамбля. Собор являет собой образец развитого стиля владимиро-суздальского зодчества. Построен в технике полубутовой кладки и в пропорциях «золотого сечения», благодаря чему простая конструкция храма отличается гармонией и прочностью всего сооружения. Снаружи собор имеет изысканный, поистине царственный убор из резных камней. Все детали собора несут на себе смысловую и функциональную нагрузку. Даже укрепленный на кресте голубь, являясь символом Святого Духа, выполняет роль флюгера. В скульптурном убранстве храма насчитывается около 1500 резных камней, развивающих сложную философию жизни. Мотивы резьбы по камню разнообразны, но ведущими являются изображения растений, птиц, зверей. Вся резьба подчинена единому идейному замыслу, заключающемуся в прославлении красоты и совершенства мира, созданного Всевышним по законам гармонии. Внутри стены и своды собора в древности были покрыты прекрасной фресковой живописью, выполненной греческими мастерами и частично сохранившейся до наших дней. Собор был действующим до 1918 года. В феврале 1919 года передан музею. В 1958–1974 годы в нем размещалась музейная экспозиция, посвященная владимирскому белокаменному зодчеству. Крупные реставрации памятника проводились в 1974 и 1999 годах. Ныне храм не действующий.

Напевно, важко зустріти людину, яка б не бачила прекрасного високого дерева з густою і красивою кроною. А тополиний пух, заручниками якого ми стаємо в червні?! Чи багато ми знаємо про дерево тополя, які бувають його різновиди. Яке літо без тополиного пуху? Міста покриваються білим килимом.Тополя цвіте навесні, до розпускання або одночасно з розпусканням листя. Чоловічі сережки після висипання пилку всихають і опадають, в жіночих сережках дозрівають плоди-коробочки. Насіння – дрібне, з пучком тонких волосків, розносяться вітром. Це і є той самий тополиний пух.  Одна з легенд розповідає про те, що жив на світі благородний і сміливий лицар. Більшу частину свого життя він проводив у походах і на лицарських турнірах. А дамою його серця була прекрасна Фея, яка вірно чекала свого лицаря в замку на острові посеред озера. Мріяла вона про те, що лицар втомиться битися і залишиться з нею не на день, два, тиждень, а на все життя. Але, на жаль! Знову і знову, скочивши на коня, їхав він в далекі країни, де чекали нові битви. Жодного разу в своєму житті не зазнав лицар поразки. Але одного разу меч зрадника вдарив його у спину і впав лицар на землю, обливаючись кров'ю. Все, що встиг він, - вимовити ім'я коханої своєї феї. І зараз вона опинилася поруч з ним, але врятувати кохану було не в її силах, тоді і вона перетворила його в тополю, який став рости біля мурів замку. Тепер нікуди він не міг піти від своєї коханої, ось тільки замість слів любові тихо шелестіла під її вікном гілками...