Найдите наименьшее значение функции

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж.Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.

Впервые он возник еще в самой древней из мировых цивилизаций — древнем Шумере, и являлся одним из божеств. Однако древнешумерская традиция была утрачена, и истоки символа современного двуглавого орла восходят ко временам Древнего Рима. Орел был священным животным римлян, вестником верховного бога Юпитера, заметить его полет сулило удачу в битвах. В позднеримской республике появился и штандарт легионов, в виде серебряного или золотого орла, размещенного на шесте (aquila). Потерять aquila считалось величайшем позором, подобный легион расформировывался, поэтому легионеры предпочитали умирать, но не отдать Орла врагам. Позднее этот символ трансформировался в двуглавого орла в Византии, которая считала себя преемницей Римской империи, а жители называли себя «ромеи» ( т.е. римляне). Двуглавый орел был гербом одних из последних греческих правителей эпохи конца Византии, морейских деспотов Палеологов. Великий князь Московской Руси Иван III женился на Софье Палеолог, дочери морейского правителя, и после этого утвердил двуглавого орла в качестве второго символа княжества, после «ездца» ( всадника, поражающего копьем змия). Окончательно гербом изображение двуглавого орла становится при первом русском царе — Иване Грозном. Двуглавый орел в то время был также гербом могущественной Священной Римской Империи, и таким образом Грозный показывал претензии Московской Руси на превращение в могущественную евразийскую державу. Во время одного из следующих московских царей, Алексея Михайловича, у орла появляются скипетр и держава — символы власти. С небольшими изменениями именно это изображение орла просуществовало до Октябрьской Революции и затем было положено в основу современного герба Российской Федерации.