Жила в лужице Капелька. Маленькая такая. Вокруг неё было много таких же капелек, прямо точь-в-точь как она сама. И подумала капелька: "Не хочу быть как все. Буду путешествовать!"
Уцепилась она за плащ Ветерка и полетела вверх. Летела-летела, видела и поля, что проплывали под ней, и зеленые мохнатые леса, и деревушки с маленькими, как игрушечными, домиками. А Ветерок все уносил её выше и выше, пока не долетели они до Облачка. Капелька поблагодарила друга-Ветерка, и тот полетел себе дальше. А маленькая путешественница осталась отдохнуть на Облачке. Там было так тепло и мягко, оттуда весь мир был как на ладони. Капелька запрыгала от радости, от гордости, что она одна такая, и что ни одна капля из той лужицы никогда не видела такой красоты. Она так увлеченно прыгала, что не заметила как её окружили такие же капельки. Когда же она их увидела, то от досады прыгнула совсем сильно и провалилась вниз.
Она летела по небу и любовалась. Теперь то она точно одна такая, думала Капелька. Но вдруг вокруг неё закружился хоровод из каплей Дождика, они танцевали в воздухе, перекатываясь с одной стороны на другую, кружились. Маленькая путешественница не успела даже расстроиться, как упала на землю. Мама Земля приняла её к себе и пропустила внутрь. Капелька закружилась в вихре водовота и оказалась в подводной речке. Вокруг неё было много незнакомой Воды, которая бережно несла маленькую Капельку куда-то далеко-далеко. А та и радовалась, как же хорошо, как же уютно.
Через какое-то время Капелька увидела свет. Она не сразу поняла где она. Вокруг неё было море. От соли щипало глазки, но Капелька не плакала. Вокруг неё были все её друзья, которых она оставила в той самой лужице, из которой сбежала с Ветерком. Они наперебой начали расспрашивать о её приключениях. Капелька была очень рада увидеть всех их и рассказала им все, что с неё приключилось.
Когда-то тоже писали такое сочинение с:
Символічність оповідання Кафки « Перевтілення», це відчуття самого автора. Почуття ворожості всього світу та життя самотньої людини, непереборне відчуження між спільнотою.
Головний герой – Грегор Замза. Постає заклопотаною людиною. Він піклується про свою родину, ходить на роботу, котру не любить, щоб виплатити борг батьків та було нащо жити, і мріє про навчання сестри у консерваторії. По його вчинках зрозуміло, що він безмежно любить свою родину і може піти на все заради неї. Але коли одного ранку Грегор прокидається страшною комахою і все перевертається в його світі. І він бачить відразу та жах своєї родини. Замза розуміє їх відчуття, а ось родина й не прагне зрозуміти, через, що проходить їх син. Скільки мук він зазнає, не тільки фізичних, а більш душевних, що він більше нікому непотрібен, та Грегор не припиняє хвилюватися за рідних. Але коли чує розмову батьків й сестри, що комаху треба прибрати, його пронизує жах. Він помирає від непорозуміння, болі втрати та самотності.
Родина « комахи» не турбується через втрату сина, а продовжує жити так, наче нічого не трапилось.
« Перевтілення « навчає нас ніколи не відвертатися від людей, котрі прагнуть до Що як і в тому, так і в нашому суспільстві ти потрібен тільки тоді, коли можеш приносити користь, а коли ні, то всі про тебе забувають. Треба змінювати людей, бо всі ми забуваємо, що одного ранку теж прокинемося « безпомічними комахами », і тільки тоді замислимося про всі наші життєві вчинки для інших, але буде вже пізно.
